Швидкі посилання:
Людина як і будь-яка інша жива істота є частиною природи, тому її необхідно розглядати не тільки у соціальному аспекті, але й в екологічному. Людина відрізняється від інших живих істот тим, що споживає значно більшу частину природних ресурсів, ніж будь-який інший представник тваринного світу, окрім того, вона кількісно представлена набагато ширше, ніж будь-яка інша жива істота однакового з нею розміру. Переважна частина людської діяльності є руйнівною для природи, а деякі її види приводять до необоротних процесів. Тому з екологічної точки зору дуже важливо вивчати самого себе і спробувати помістити себе у сферу, яка є частиною природи. Але це неможливо буде зробити до того часу, доки ми не зрозуміємо, як функціонує світ природи. Тому необхідно усвідомити найважливіші екологічні принципи і зрозуміти, чи зможуть люди дізнатись про свої подальші перспективи, грунтуючись на власних знаннях про живі організми і середовище їхнього існування.
Людина цікавилась екологією (з практичної точки зору) з самих ранніх періодів свого життя. У примітивному суспільстві кожний індивідуум для того, щоб вижити, мусив мати певні знання про довкілля, про сили природи, про рослини та тварин, які його оточували. Фактично цивілізація виникла тоді, коли людина навчилася використовувати вогонь та інші засоби, що дозволяли їй змінити середовище свого існування. Нині, якщо людство хоче зберегти свою цивілізацію, воно більше, ніж будь-коли, має потребу у достатньо точних знаннях про довкілля, оскільки основні «закони природи» діють так, як і раніше.
Не буде перебільшенням, якщо сказати, що люди — жителі однієї і тієї ж планети Земля — поводяться іноді на ній як погані мешканці комунальної квартири. Трапляється, що під одним дахом живе декілька байдужих один до одного людей і кожний вважає себе єдиним господарем усього будинку, що має право розпоряджатися у ньому, повністю використовувати його зручності. Але ніхто з них не бажає нести відповідальність за збитки та руйнації, ніхто не підніметься для охорони свого добра і не потурбується про стан будинку, навіть якщо дах готовий ось-ось впасти всім на голову.
Будинком для нас є земна куля — наша колиска. Ми не прибульці з інших світів, ми народилися на лоні Землі, а поводимося часом відносно неї байдуже, легко забуваючи про свої обов'язки і про турботи, які повинні виявляти про неї як про рідну матір.
Віками ми сповна черпали багатства із скарбниці Землі і стільки ж при цьому марно витрачали. І нині безжалісно здираємо з плечей Землі покрив, який прикриває її первісні форми, не задумуючись, що чим вище ми піднімаємось сходинами цивілізації, тим повноцінніше реалізуємо свої прагнення, але при цьому не зважаємо ні на що, забуваємо навіть про покоління людей, які прийдуть нам на зміну.
Діяльність людини часто руйнує сам фундамент рідного будинку, боляче б'є по основах побуту. Але ми іноді не помічаємо, як згущаються над нашими головами хмари, і продовжуємо байдуже спостерігати за видимими дефектами і тріщинами своєї будівлі.
Загальна гонитва тільки в ім'я техніки ніколи не давала часу людям подумати про причини, які віднесли деякі народи і держави до минулого, зумовили занесення їхніх міст пісками пустелі так, що лише з висоти пташиного польоту інколи можна розрізнити їхні контури. Помилки давно забутих людей є для нас пересторогою, що показує, як мстить природа за ігнорування її законами. Тільки тепер люди починають розуміти, що зміни, які відбулися за цей час на земній кулі в їхньому безпосередньому оточенні, можуть перешкодити здійсненню нових намічених проектів. Експлуатація різних природних ресурсів зростає настільки стрімко, шо невблаганно наближається час, коли багатьох з них буде не вистачати.
Термін «екологія» [oikos — житло, місцеіснування; logos —наука) був запропонований Е. Геккелем у 1886 році у праці «Загальна морфологія організмів» для позначення біологічної науки, яка вивчає взаємовідносини тварин з органічною та неорганічною природою. Стосовно рослин цей термін вперше був використаний датським ботаніком Е. Вармінгом у 1895 році. Е. Геккель дав таке визначення цій галузі науки: «Це пізнання економіки природи, одночасне дослідження всіх взаємовідносин живого з органічними та неорганічними компонентами середовища, включаючи неодмінно антагоністичні та неантагоністичні взаємовідносини тварин і рослин, які контактують одна з одною. Отже, екологія — це наука, яка вивчає всі складні взаємозв'язки і взаємовідносини у природі, що розглядаються Ч. Дарвіном як умови боротьби за існування».
Своїми коренями екологія сягає «природничої історії». Як самостійна біологічна дисципліна вона виділилась лише з початку XX століття. З середини 50-х років її значення і сфери застосування стали значно розширюватися, і сучасну екологію можна характеризувати як міждисциплінарну галузь, яка розвивається на грані біології, фізики і суспільних наук.
У буквальному розумінні, екологія — це наука про «житло» організмів, про яке їм усе відомо. Екологія — це наука, яка досліджує закономірності життєдіяльності організмів (у будь-яких проявах, на всіх рівнях інтегралі!) у їх природному середовищі існування з урахуванням змін, які вносяться у середовище діяльністю людини.
Основним змістом сучасної екології стає дослідження взаємовідносин організмів з середовищем на популяційно-біогеоценотичному рівні і вивчення біологічних макросистем більш вищого рангу: екосистем, біосфери, їхньої продуктивності та енергетики.
Правильне розуміння екологічної обстановки передбачає одночасний облік усіх факторів, які діють у даному місці, і вже сама складність такого завдання робить його нелегким. На практиці більшість екологів, починаючи нове дослідження, застосовують один з декількох основних підходів:
— екосистемний підхід, вивчення угруповань (синекологія),
— популяційний підхід (аутекологія),
— аналіз середовища існування,
— еволюційний підхід,
— історичний підхід.
Ці п'ять підходів часто перекриваються та взаємодіють. Найбільшу цікавість викликають екосистемний та популяційний підходи щодо вивчення угруповань, які складають сутність предмета екології.
При екосистемному підході у центрі уваги еколога виявляється потік енергії та кругообіг речовин між біологічними і абіотичними компонентами екосфери. Його більше цікавлять функціональні зв'язки (такі, як ланцюги живлення) живих організмів між собою і з довкіллям, ніж видовий склад угруповань та визначення рідкісних видів чи коливання чисельності. Екосистемний підхід висуває на перший план спільність організації всіх угруповань незалежно від місця існування та систематичного положення. Разом з тим у екосистемному підході застосовується концепція гомеостазу (саморегуляції), з якої стає зрозумілим, що порушення регуляторних механізмів, наприклад, внаслідок забруднення середовища, може привести до біологічного дисбалансу. Екосистемний підхід важливий також щодо розробки у майбутньому науково-обгрунтованої практики ведення сільського господарства.
Популяційна екологія займається аутекологічними проблемами. У сучасних популяційних дослідженнях використовуються математичні моделі росту, взаємопідтримки та зменшення чисельності тих чи інших видів. Побудова цих моделей пов'язана з рядом важливих понять, таких як народжуваність, виживання та смертність. Популяційна екологія забезпечує теоретичну базу для розуміння спалахів чисельності шкідників і паразитів, що має значення для сільського господарства та медицини і відкриває можливості боротьби з ними за допомогою біологічних методів (наприклад, використання хижаків та паразитів шкідників), а також дозволяє оцінювати критичну чисельність виду, що необхідна для його виживання. Останнє особливо важливо при організації заповідників, ведення мисливського господарства, а у теоретичному плані — при вивченні питань еволюційної та історичної екології.
Екологія угруповань приділяє особливу увагу біотичним компонентам екосистем. Синонім екології угруповань — синекологія. При вивченні угруповань досліджують рослини, тварин і мікроорганізми, які існують у різних біотичних одиницях, таких як ліс, лука, болото тощо. Можуть бути виявлені і лімітуючі фактори, але функціональні аспекти впливу елементів фізичного середовища, наприклад, клімату, звичайно, детально не розглядаються. Замість цього наголошується на визначенні і описі видів та вивченні факторів, які обмежують їхнє розповсюдження, зокрема на конкуренції та розселенні.
Одним з аспектів подібних досліджень є поняття про сукцесії і клімаксові угруповання, які дуже важливі щодо розв'язання питань раціонального використання природних ресурсів.
Сучасна екологія, колискою якої є біологія і яка грунтується на головних біологічних закономірностях, покликана вирішувати набагато ширше коло питань, ніж здається на перший погляд. Ця дисципліна поєднує у собі основні питання природничих, суспільно-політичних, технічних, економічних та юридичних наук. Тому політика, економіка та юриспруденція нині дуже тісно пов'язані з вирішенням екологічних проблем, а сама екологія стала однією з головних інтегральних міждисциплінарних наук.
Із змісту досліджень загальної екології випливають її головні завдання, які полягають у вивченні основних законів взаємовідносин організмів усіх рівнів організації між собою та природним середовищем, збереженням генофонду планети і розробці шляхів регуляції і гармонізації взаємин людського суспільства з природою. Завдання ці досить різноманітні і передбачають:
1. Дослідження закономірностей функціонування живих систем різного рівня організації, у тому числі у зв'язку з антропогенними впливами на природні системи і біосферу в цілому.
2. Створення наукової основи раціонального експлуатування природних ресурсів, прогнозування змін природи під впливом діяльності людини. збереження середовища існування людини.
3. Розробка шляхів гармонізації взаємовідносин людського суспільства та природи, збереження здатності біосфери до самовідновлення і саморегулювання з урахуванням основних екологічних законів і загальних законів оптимізації взаємозв'язків людського суспільства та природи.
4. Розробка системи заходів, які забезпечують мінімум застосування хімічних засобів боротьби з шкідниками та бур'янами.
5. Екологічна індикація при визначенні властивостей тих чи інших компонентів та елементів ландшафту, у тому числі індикація забруднення природного середовища.
6. Відновлення зруйнованих природних систем, у тому числі рекультивація виведених з користування сільськогосподарських угідь, відновлення пасовищ, родючості грунтів, продуктивності водойм тощо.
7. Перехід від промислу до господарювання.
8. Збереження (консервація) еталонних ділянок біосфери.
Людина як і будь-яка інша жива істота є частиною природи, тому її необхідно розглядати не тільки у соціальному аспекті, але й в екологічному. Людина відрізняється від інших живих істот тим, що споживає значно більшу частину природних ресурсів, ніж будь-який інший представник тваринного світу, окрім того, вона кількісно представлена набагато ширше, ніж будь-яка інша жива істота однакового з нею розміру. Переважна частина людської діяльності є руйнівною для природи, а деякі її види приводять до необоротних процесів. Тому з екологічної точки зору дуже важливо вивчати самого себе і спробувати помістити себе у сферу, яка є частиною природи. Але це неможливо буде зробити до того часу, доки ми не зрозуміємо, як функціонує світ природи. Тому необхідно усвідомити найважливіші екологічні принципи і зрозуміти, чи зможуть люди дізнатись про свої подальші перспективи, грунтуючись на власних знаннях про живі організми і середовище їхнього існування.
Людина цікавилась екологією (з практичної точки зору) з самих ранніх періодів свого життя. У примітивному суспільстві кожний індивідуум для того, щоб вижити, мусив мати певні знання про довкілля, про сили природи, про рослини та тварин, які його оточували. Фактично цивілізація виникла тоді, коли людина навчилася використовувати вогонь та інші засоби, що дозволяли їй змінити середовище свого існування. Нині, якщо людство хоче зберегти свою цивілізацію, воно більше, ніж будь-коли, має потребу у достатньо точних знаннях про довкілля, оскільки основні «закони природи» діють так, як і раніше.
Не буде перебільшенням, якщо сказати, що люди — жителі однієї і тієї ж планети Земля — поводяться іноді на ній як погані мешканці комунальної квартири. Трапляється, що під одним дахом живе декілька байдужих один до одного людей і кожний вважає себе єдиним господарем усього будинку, що має право розпоряджатися у ньому, повністю використовувати його зручності. Але ніхто з них не бажає нести відповідальність за збитки та руйнації, ніхто не підніметься для охорони свого добра і не потурбується про стан будинку, навіть якщо дах готовий ось-ось впасти всім на голову.
Будинком для нас є земна куля — наша колиска. Ми не прибульці з інших світів, ми народилися на лоні Землі, а поводимося часом відносно неї байдуже, легко забуваючи про свої обов'язки і про турботи, які повинні виявляти про неї як про рідну матір.
Віками ми сповна черпали багатства із скарбниці Землі і стільки ж при цьому марно витрачали. І нині безжалісно здираємо з плечей Землі покрив, який прикриває її первісні форми, не задумуючись, що чим вище ми піднімаємось сходинами цивілізації, тим повноцінніше реалізуємо свої прагнення, але при цьому не зважаємо ні на що, забуваємо навіть про покоління людей, які прийдуть нам на зміну.
Діяльність людини часто руйнує сам фундамент рідного будинку, боляче б'є по основах побуту. Але ми іноді не помічаємо, як згущаються над нашими головами хмари, і продовжуємо байдуже спостерігати за видимими дефектами і тріщинами своєї будівлі.
Загальна гонитва тільки в ім'я техніки ніколи не давала часу людям подумати про причини, які віднесли деякі народи і держави до минулого, зумовили занесення їхніх міст пісками пустелі так, що лише з висоти пташиного польоту інколи можна розрізнити їхні контури. Помилки давно забутих людей є для нас пересторогою, що показує, як мстить природа за ігнорування її законами. Тільки тепер люди починають розуміти, що зміни, які відбулися за цей час на земній кулі в їхньому безпосередньому оточенні, можуть перешкодити здійсненню нових намічених проектів. Експлуатація різних природних ресурсів зростає настільки стрімко, шо невблаганно наближається час, коли багатьох з них буде не вистачати.
Термін «екологія» [oikos — житло, місцеіснування; logos —наука) був запропонований Е. Геккелем у 1886 році у праці «Загальна морфологія організмів» для позначення біологічної науки, яка вивчає взаємовідносини тварин з органічною та неорганічною природою. Стосовно рослин цей термін вперше був використаний датським ботаніком Е. Вармінгом у 1895 році. Е. Геккель дав таке визначення цій галузі науки: «Це пізнання економіки природи, одночасне дослідження всіх взаємовідносин живого з органічними та неорганічними компонентами середовища, включаючи неодмінно антагоністичні та неантагоністичні взаємовідносини тварин і рослин, які контактують одна з одною. Отже, екологія — це наука, яка вивчає всі складні взаємозв'язки і взаємовідносини у природі, що розглядаються Ч. Дарвіном як умови боротьби за існування».
Своїми коренями екологія сягає «природничої історії». Як самостійна біологічна дисципліна вона виділилась лише з початку XX століття. З середини 50-х років її значення і сфери застосування стали значно розширюватися, і сучасну екологію можна характеризувати як міждисциплінарну галузь, яка розвивається на грані біології, фізики і суспільних наук.
У буквальному розумінні, екологія — це наука про «житло» організмів, про яке їм усе відомо. Екологія — це наука, яка досліджує закономірності життєдіяльності організмів (у будь-яких проявах, на всіх рівнях інтегралі!) у їх природному середовищі існування з урахуванням змін, які вносяться у середовище діяльністю людини.
Основним змістом сучасної екології стає дослідження взаємовідносин організмів з середовищем на популяційно-біогеоценотичному рівні і вивчення біологічних макросистем більш вищого рангу: екосистем, біосфери, їхньої продуктивності та енергетики.
Правильне розуміння екологічної обстановки передбачає одночасний облік усіх факторів, які діють у даному місці, і вже сама складність такого завдання робить його нелегким. На практиці більшість екологів, починаючи нове дослідження, застосовують один з декількох основних підходів:
— екосистемний підхід, вивчення угруповань (синекологія),
— популяційний підхід (аутекологія),
— аналіз середовища існування,
— еволюційний підхід,
— історичний підхід.
Ці п'ять підходів часто перекриваються та взаємодіють. Найбільшу цікавість викликають екосистемний та популяційний підходи щодо вивчення угруповань, які складають сутність предмета екології.
При екосистемному підході у центрі уваги еколога виявляється потік енергії та кругообіг речовин між біологічними і абіотичними компонентами екосфери. Його більше цікавлять функціональні зв'язки (такі, як ланцюги живлення) живих організмів між собою і з довкіллям, ніж видовий склад угруповань та визначення рідкісних видів чи коливання чисельності. Екосистемний підхід висуває на перший план спільність організації всіх угруповань незалежно від місця існування та систематичного положення. Разом з тим у екосистемному підході застосовується концепція гомеостазу (саморегуляції), з якої стає зрозумілим, що порушення регуляторних механізмів, наприклад, внаслідок забруднення середовища, може привести до біологічного дисбалансу. Екосистемний підхід важливий також щодо розробки у майбутньому науково-обгрунтованої практики ведення сільського господарства.
Популяційна екологія займається аутекологічними проблемами. У сучасних популяційних дослідженнях використовуються математичні моделі росту, взаємопідтримки та зменшення чисельності тих чи інших видів. Побудова цих моделей пов'язана з рядом важливих понять, таких як народжуваність, виживання та смертність. Популяційна екологія забезпечує теоретичну базу для розуміння спалахів чисельності шкідників і паразитів, що має значення для сільського господарства та медицини і відкриває можливості боротьби з ними за допомогою біологічних методів (наприклад, використання хижаків та паразитів шкідників), а також дозволяє оцінювати критичну чисельність виду, що необхідна для його виживання. Останнє особливо важливо при організації заповідників, ведення мисливського господарства, а у теоретичному плані — при вивченні питань еволюційної та історичної екології.
Екологія угруповань приділяє особливу увагу біотичним компонентам екосистем. Синонім екології угруповань — синекологія. При вивченні угруповань досліджують рослини, тварин і мікроорганізми, які існують у різних біотичних одиницях, таких як ліс, лука, болото тощо. Можуть бути виявлені і лімітуючі фактори, але функціональні аспекти впливу елементів фізичного середовища, наприклад, клімату, звичайно, детально не розглядаються. Замість цього наголошується на визначенні і описі видів та вивченні факторів, які обмежують їхнє розповсюдження, зокрема на конкуренції та розселенні.
Одним з аспектів подібних досліджень є поняття про сукцесії і клімаксові угруповання, які дуже важливі щодо розв'язання питань раціонального використання природних ресурсів.
Сучасна екологія, колискою якої є біологія і яка грунтується на головних біологічних закономірностях, покликана вирішувати набагато ширше коло питань, ніж здається на перший погляд. Ця дисципліна поєднує у собі основні питання природничих, суспільно-політичних, технічних, економічних та юридичних наук. Тому політика, економіка та юриспруденція нині дуже тісно пов'язані з вирішенням екологічних проблем, а сама екологія стала однією з головних інтегральних міждисциплінарних наук.
Із змісту досліджень загальної екології випливають її головні завдання, які полягають у вивченні основних законів взаємовідносин організмів усіх рівнів організації між собою та природним середовищем, збереженням генофонду планети і розробці шляхів регуляції і гармонізації взаємин людського суспільства з природою. Завдання ці досить різноманітні і передбачають:
1. Дослідження закономірностей функціонування живих систем різного рівня організації, у тому числі у зв'язку з антропогенними впливами на природні системи і біосферу в цілому.
2. Створення наукової основи раціонального експлуатування природних ресурсів, прогнозування змін природи під впливом діяльності людини. збереження середовища існування людини.
3. Розробка шляхів гармонізації взаємовідносин людського суспільства та природи, збереження здатності біосфери до самовідновлення і саморегулювання з урахуванням основних екологічних законів і загальних законів оптимізації взаємозв'язків людського суспільства та природи.
4. Розробка системи заходів, які забезпечують мінімум застосування хімічних засобів боротьби з шкідниками та бур'янами.
5. Екологічна індикація при визначенні властивостей тих чи інших компонентів та елементів ландшафту, у тому числі індикація забруднення природного середовища.
6. Відновлення зруйнованих природних систем, у тому числі рекультивація виведених з користування сільськогосподарських угідь, відновлення пасовищ, родючості грунтів, продуктивності водойм тощо.
7. Перехід від промислу до господарювання.
8. Збереження (консервація) еталонних ділянок біосфери.
|
