Зачепилівщина

Історія Зачепилівського району

Точної дати створення селища Зачепилівки не встановлено. За одними джерелами вона була заснована запорізькими козаками в першій половині XVII ст., за іншими — в кінці XVII — початку XVIIІ ст., коли переселенці з Полтавського полку осіли хуторами на берегах Орчика, Берестової й Орілі.
Ця територія розвивалася повільно. Зростанню перешкоджала постійна загроза з боку кримських татар. Так, в 1737—1738 рр. вони зруйнували багато приорільських сіл.
В 1802 році, після створення Полтавської губернії, Зачепилівка стала волосним центром Костянтиноградського уїзду. Процес класового розшарування на селі посилився в пореформений період. Вже в другій половині ХІХ ст. в руках сільських багатіїв зосередилась велика кількість земельних ділянок, в основному, за рахунок зубожіння бідняцьких господарств. Доведена до відчаю селянська біднота, яка працювала в поміщицьких маєтках, в 1902 році брала участь в розгромі економій Зінов'єва і Катеринича. Царський уряд жорстоко розправився з учасниками селянських повстань.
Радянська влада була встановлена в Зачепилівці в січні 1918 року.
Кожне покоління залишає певний відбиток в історії країни, окремих її куточков. В різні роки Зачепилівщина була причетна до долі відомих людей. Так, у селі Олександрівка (раніше с. Гранкіно) часто й тривалий час гостював великий композитор Петро Ілліч Чайковський. Уродженець села Сомівка Яків Покуса — у Громадянську війну командував об'єднаною бригадою Червоної Армії . Незабутній слід в історії залишив і командир партизанської групи Павло Зеленський.
Свій вклад в розвиток літератури внесли уродженці Зачепилівщини: Рудь Микола Данилович — прозаїк, поет, публіцист, автор багатьох творів, названих пізніше «художньою біографією України», а також Хижняк Антон Федорович — прозаїк, журналіст, перу якого належать понад 100 творів.
На прикладі долі Миколи Антоновича Сіроштана, якого було нагороджено 4 бойовими та 4 трудовими орденами, а також 36 медалями, можна вивчати історію країни. Цей чоловік пережив голодомор. Пізніше, добровольцем відправився захищати республіканський уряд Іспанії, воював на фронтах Великої Вітчизняної війни, пережив тяжкі післявоєнні часи і, крім того, присвятив своє життя науці. 22 роки М. А. Сіроштан працював ректором одного з Харківських ВУЗів, він є автором понад 160 наукових робіт, в тому числі, 5 підручників і 11 монографій.
На території району до наших часів збереглися залишки, так званої, Української лінії. Ця система оборонних укріплень була збудована в 1731—1742 рр. За наказом царського уряду для захисту південних кордонів Російської імперії від нападу Кримського ханства. Дві (з 18) фортеці — Козловська і Федорівська — були розташовані на території сучасного району. Час знищив дерев'яні споруди укріплень, на цей час лише високий вал вздовж р. Берестова та пам'ятний знак на місці залишків Козловської фортеці нагадують про ті давні події.
Однією з найвидатніших пам'яток нашого району є Свято-Миколаївський храм Московського патріархату в с. Орчик, який був збудований без жодного цвяха в 1850 році.
В 1993 році відзначалося 100-річчя від дня смерті Петра Ілліча Чайковського. Із цієї нагоди в с. Олександрівка було відкрито пам'ятник геніальному російському композитору.
Велика Вітчизняна війна залишила незгладимий відбиток в історії району. На фронти війни пійшли битися з фашистськими загарбниками й зачепиляни: більш ніж 10 тисяч з них взяли в руки зброю.
7 жовтня 1941 року німецько-фашистські загарбники окупували район. Під час окупації було знищено все: зруйнований вокзал та побудови, колгоспні приміщення, розграбовані і спалені склади та магазини, школи і лікарня, житлові будинки, вивезено худобу і хліб. Але ж найгіршою втратою була втрата людей — більш ніж 4 тисячи зачепилян не повернулося з фронту домой.
19 вересня 1943 року Зачепилівський район було звільнено з-під німецької окупації воїнами підрозділів, які входили до 14-ї, 15-ї, 16-ї Гвардійської дивізії 5 Радянської армії.
Зачепилівщина пишається своїми синами, п'ятеро з яких у роки Великої Вітчизняної стали Героями Радянського Союзу — Бурмака В. А., Кизима А. І., Коваленко П. Д., Нечипоренко М. Г., Сипало І. М..