«Існує великий страх, що так чи інакше викладання етики у школі сформує в дітей якусь певну релігійну точку зору, – каже доктор філософіє зі США Брюс Вайнштейн. – І все-ж таки у школі просто неможливо не вчити етики».
Вайнштейн веде щотижневу колонку у виданні «BusinessWeek.com» і нещодавно випустив популярну книгу «Чи буде це вважатись обманом, якщо мене не впіймають?». Він стверджує, що якщо школа прийняла певний кодекс поведінки, то вона обов’язково буде навчати етики.
За словами Вайнштейна, існують п’ять основних принципів етики, які є спільними для всіх релігій:
- не нашкодь;
- зроби краще;
- поважай інших;
- будь справедливим;
- будь люблячим.
Ці цінності в різних частинах світу визначаються по-різному, але при цьому всі вони є міжкультурними та очікуваними в існуючих групах людей. Тому, як стверджує Вайнштейн, етичні цінності повинні виходити за межі стін храмів і викладатись у школах, а також повноправно існувати в сім’ях.
Доктор Ларрі Хінмен, професор філософії і директор Інституту цінностей при університеті Сан-Дієго (США), пояснює, що у світському контексті поняття етики має відношення до всього, що мають люди з позиції людства.
«Питання, з якими ми зараз маємо справу, не полягають у тому, наскільки добре нам жити в нашій групі, а в тому, як наша група може добре жити та взаємодіяти з іншими групами в усьому світі, – каже Хінмен. – Ми повинні приділити багато часу тому, щоб уважно слухати, що кажуть інші люди про свої цінності, а не тільки робити свої припущення про них. Чим більше ми у змозі побачити точок дотику, тим більше шансів побудувати сильне суспільство й сильний світ».
За словами Вайнштейна, сьогодні, щоби знайти для себе етичний посібник, діти звертаються до культури, але багато дорослих не подають їм належний приклад. І це стосується не тільки політиків і бізнесменів, чиї неправомірні дії іноді шкодять сучасній економіці. Діти спостерігають навіть за поведінкою відомих спортсменів. «Спортсмени накачують себе стероїдами, й діти думають про себе: якщо ці люди можуть вийти сухими з води, чому ж тоді не можна мені?», – каже він.
Вайншетйн також акцентує увагу на звіті 2008 року, що був опублікований Інститутом етики Джозефсона, в якому йшлося про те, що з більш ніж 30000 опитаних старшокласників близько 65% визнали, що колись обманювали. «Школи повинні вчити етики, – наполягає Вайнштейн, – інакше етичні стандарти будуть установлювати такі аферисти, як Бернард Медофф (якого прирекли на 150 років ув’язнення за створену ним найкрупнішу в історії фінансову піраміду)».
Хінмен також стурбований обманом і шахрайством – особливо шкодою від обману серед учнів і студентів. Він каже: «Дуже часто студенти думають, що якщо ніхто не постраждає, то в чому ж тоді шкода від обману?». Але Хінмен роз’яснює: якщо хтось обманює, він створює нерівні умови. І якби всі в певній ситуації обманули один одного, ми би повернулись до первинних параметрів, тому що ніхто не отримав би жодних переваг.
«Я відчуваю моральну відповідальність та обов’язок перед учнями, які притримуються правил, щоби переконатися, що всі знаходяться в рівних умовах, – каже Хінмен. – Ці обставини не стільки в тому, щоб розпізнати обманщиків, скільки в тому, щоби поважати людей, які грають за правилами і яким в якійсь мірі я зобов’язаний».
У стратегії, що передбачає акцент на винагороді за правильну поведінку, а не на покаранні за погану поведінку, довга історія в освітньому русі Character Education Movement (CEM), яке почалося ще близько трьох десятиліть тому. Кеті Ланг, старший науковий співробітник Дослідницького центру етики (ERC) у Вашингтоні, округ Колумбія, каже, що рух було створено з метою заохочення викладання у школах базових цінностей.
«Тоді було поставлено запитання: чи можна навчити цінностей, не викладаючи при цьому основи релігії. Це була спроба показати, наскільки важливо вчити правильних речей у класах більшості шкіл». Рух CEM розглядає різноманітні способи викладання теми цінностей, часто включаючи рольове моделювання й використовуючи різни освітні моделі. «У більшості шкіл, наприклад, є таке поняття, як «студент місяця», – каже Ланг. – Вони шукають способи виявити, визнати та заохотити учнів, які уособлюють собою ті цінності, які школа намагається просувати».
Хінмен і Вайнштейн пропонують такі поради про те, як навчати дітей і молодих людей («молодих дорослих») етичної поведінки.
Не нашкодь
Намагайтесь не ображати людей і не завдавати їм біль. Вайнштейн каже, що бувають ситуації, в яких завдавання шкоди іншій людині іноді неминуче, наприклад, при розриві стосунків або звільненні з роботи, при цьому важливо максимально мінімізувати цей біль. Необхідно сказати рівно стільки, скільки буде достатньо, щоби прояснити точку зору, й не казати нічого, що буде зайвим, що може образити людину. Хінмен, у свою чергу, нагадує нам також про те, що важливо не бути образливим у відношенні до людей, які не вписуються в «мейнстрім», студент це, який є гомосексуалістом, чи дитина з обмеженими фізичними можливостями. Тому для цих людей фактори ризику різко підсилюються, і справжньою необхідністю є прояви доброти (а не жорстокості).
Зроби краще
Вайнштейн каже, що дуже важливо допомагати людям, але при цьому чітко розуміти різницю між справжньою допомогою й завдаванням людині шкоди. Якщо ви вчитель, дайте тільки той обсяг домашнього завдання, який буде дійсно корисним. Якщо у вашому класі з’явився новий учень, прийміть його привітно, хай він відчує себе бажаним.
...
Читати далі »
