АБУЛІЯ – хворобливе послаблення вольової діяльності до повної її втрати. Виявляється у відсутності стимулів до діяльності, у нездатності виконувати будь-яку дію, навіть у тому випадку, коли усвідомлюється її необхідність; є один з проявів апатії. Спостерігається при деяких психічних захворюваннях (циркулярний психоз, шизофренія) і є характерним симптомом травматичних пошкоджень і пухлих лобних часток головного мозку. В дитячому віці станом А. може починатися психічне  захворювання, коли дитина без видимих причин перестає бути діяльною, стає байдужою, розсіяною.

АВТОРИТАРНИЙ СТИЛЬ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ – характеризується формально-функціональним підходом до учня; організовуючи діяльність, учитель спирається на власне уявлення про «середнього» учня і власні абстрактні вимоги до нього; у своїх діях і оцінках учитель, як правило, суб`єктивний і стереотипний.

АГНОЗІЯ, агносія – порушення процесів упізнавання внаслідок ураження кори великих півкуль головного мозку. При А. зберігається правильне зорове, слухове, дактильне сприймання й не порушується свідомість, однак втрачається здатність упізнавати, визначати те, що бачиш, чуєш, до чого доторкаєшся тощо. Найдетальніше вивчення оптична А. – порушення зорового сприймання, яке виникає внаслідок пошкодження потиличних відділів мозку. Особливою формою А. є автотопогнозія (порушення визначення локалізації частин власного тіла). Явища А. під час виникнення в дитячому віці можуть викликати серйозну затримку загального психічного розвитку дитини, ступінь якої тим більший, чим раніше виникає А.

АГРАМАТИЗМ -  порушення мовної діяльності внаслідок ураження певних зон кори головного мозку, яке виражається в неправильному користуванні граматичною системою мови. У дітей з порушенням мови А. (agrammatismus  infantilis) проявляється в недорозвитку граматичної будови. В дорослих з порушенням мови А. виражається у втраті вміння граматично правильно змінювати слова й будувати речення (експресивний А.) і в нерозумінні значення граматичних форм  (імпресивний А.). Явища А. можна компенсувати в результаті спеціального відновлювального навчання. Терміном А. характеризують також своєрідність граматичного оформлення мови у глухонімих і туговухих. Явища А. успішно долаються за допомогою спеціальних методів розвитку мови в школах для тих, хто погано чує, і глухих.

АГРАФІЯ – порушення або повна втрата здатності писати, що настає внаслідок ураження мовної ділянки кори при великих півкуль головного мозку. Виражається в перестановках і пропусках складів та літер, у нездатності з’єднувати літери і склади в слова тощо. У дітей А. часто є наслідком недомовності. З дітьми, котрі страждають від А., проводять логопедичні заняття, в результаті яких цей дефект зникає.

АГРЕСИВНІСТЬ ДІТЕЙ – (від лат. aggresio - напад) – емоційний стан і риса характеру дитини. Характеризується імпульсивною активністю поведінки, афективними переживаннями – гніву, злості, намагання заподіяти іншому травму (фізично чи морально). А д. є. наслідком поганого ставлення до них (брак чуйності й поваги, надмірна строгість, зловживання покараннями).

АДИНАМІЯ – стан надзвичайної м’язової слабкості , яка іноді доходить до нездатності ходити стояти, навіть сидіти. Може виникнути  А. внаслідок захворювання мозку (енцефаліт), а також гострих чи хронічних інфекційних захворювань, отруєнь або тривалого голодування. В дитячому віці однією з ранніх ознак туберкульозу є А., яка нерідко поєднуєься з підвищеною сонливістю. А. іноді виникає в дітей і після вірусного грипу, пневмонії та інших хвороб поряд  з  астетичними явищами.

АКАЛЬКУЛІЯ – порушення здатності рахувати, яке виникає при різних ушкодженнях кори головного мозку. В одних випадках А. виявляється в розладі поняття числа, в інших – у нездатності виконувати лічильні операції. Здебільшого А. – наслідок розладу мови. А. в дитячому віці пов’язана із  загальною розумовою відсталістю. Навчання таких дітей арифметиці є особливо складним.  Усунення А. займаються олігофренопедагоги.

АКСЕЛЕРАЦІЯ ,  акцелерація (від лат. acceleratio - прискорення) – 1) В біології розвитку- прискорення темпів індивідуального розвитку організмів напевній стадії їх розвитку. 2) В антропології – прискорення темпів індивідуального росту й розвитку дітей і підлітків порівняно з попередніми поколіннями. Темп А. досягає максимуму в період статевого дозрівання.

АКУПЕДІЯ – розділ теорії навчання та виховання дітей з вадами слуху. А. опрацьовує методи дослідження слухової функції у дітей з вадами слуху; систему використання у таких дітей слухового сприймання в процесі виховання, навчання й практичної діяльності; технічні засоби (електроапаратуру)для дослідження слухової функції та використання слухового сприйняття в учнів спеціальних шкіл і дитячих садків.

АЛЬБІНІЗМ – (від лат. albus - білий) – природжена аномалія пігментації (забарвлення) шкіри, волосся, райдужної оболонки очей. У цьому разі супроводиться недоліком зору. Діти, які мають внаслідок А. різко вираження зору, навчаються в спеціалізованих школах.

АМІМІЯ – хворобливий стан, який характеризується розладом, ослабленням або повною втратою здатності наслідування рухів і жестів за умов, коли сенсорні і моторні апарати людини неушкоджені. Спостерігається при деяких захворюваннях нервової системи.

АНОМАЛЬНІ ДІТИ – діти з ми чи іншими відхиленнями від нормального фізичного або психологічного розвитку, які потребують виховання й навчання в спеціальних умовах. В основі цих відхилень лежать природжені чи набуті аномалії, або дефекти (від лат. defektus – недолік, звідки іноді вживаний термін «дефективні діти»). Основні категорії дефектів у А. д.: порушення слуху, зору, мови, розумова відсталість.

АНТРОПОЛОГІЯ – наука, що вивчає походження, еволюцію, закономірності морфологічної організації людини та її рас і поширення їх на Земній кулі.

АНТРОПОЛОГІЯ ПЕДАГОГІЧНА – система педагогічних поглядів, яка ґрунтується на даних наук про людину. Вперше термін А. п. запровадив К. Д. Ушинський. Він твердив, що педагогіка, маючи справу з реальною людиною, повинна ґрунтуватися на всебічному її пізнанні. З положенням К.Д. Ушинського про необхідність вивчення людини в конкретній життєвій обстановці пов’язана  його ідея про народність освіти, яка полягає в тому, що система освіти повинна враховувати специфічні особливості історії і розвитку даного народу.

АМУЗІЯ – втрата здатності розуміти чи виконувати вокальну або інструментальну музику, писати й читати ноти. А. є результатом розладнання ... Читати далі »

ДЕФЕКТОЛОГІЯ – наука, яка вивчає особливості і закономірності розвитку, виховання й навчання дітей з фізичними і психічними вадами. До складу Д. входять с п е ц і а л ь н а   п е д а г о г і к а  і   с п е  ц і а л ь н а  п с и х о л о г і я. Спеціальна   педагогіка поділяється на с у р д о п е д а г о г і к у  (про виховання й навчання дітей з вадами слуху),  т и ф л о п е д а г о г і к у  (про виховання й навчання дітей з вадами зору),  о л і г о ф р е н о п е д а г о г і к у  (про виховання й навчання розумово відсталих дітей), л о г о п е д і ю (про засоби і методи виправлення вад мови у дітей - логопатів). Існують і відповідні галузі спеціальної психології. До Д. належать також  с у р д о т е х н і к а   й   т и ф л о т е х н і к а, які розробляють  технічні  засоби  навчання, корекції та  компенсації дефекту.

ДИДАКТОГЕНІЯ – викликаний порушенням педагогічного такту з боку вихователя (педагога, тренера тощо) негативний психічний стан учня (пригнічений настрій, страх, фрустрація і т.д.), який негативно впливає на його діяльність міжособистісні стосунки. Д. може бути причиною неврозів. Грубість і нетактовність педагога, надмірно підкреслені дорікання за нездатність до навчання, непоправність у поведінці, бездарність у праці й науках викликають в учня негативні настрої й установки, інколи навіть хворобливого спрямування. Негативним впливам педагога піддаються вразливі, безвільні і недостатньо самостійні учні, із слабким типом нервової системи. Д. навіює дітям переконаність у своїй  нездатності й непоправності поведінки.

ДИЗАРТРІЯ  (від лат. dis… - префікс, який означає порушення) – розлад членороздільної мови. При Д. порушується вимовляння багатьох звуків, особливо приголосних. Спричинюється Д. ураженням  деяких ділянок головного мозку, порушенням інервації голосових зв'язок , язика, м`якого піднебіння, лицевих, дихальних м`язів, а також деякими вадами периферійної частини артикуляційного апарата.

ДИСГАРМОНІЯ  ОСОБИСТОСТІ – часткове або цілковите порушення принципу гармонійності в розвитку особистості. Часткова Д. о. спостерігається  часто : наприклад, у період швидкої інформатизацій технократизації суспільства, інтелектуалізації людини й виниклого на цій  основі дефіциту емоційності. Повна Д. о. може наставати внаслідок нервових і психічних захворювань.

ДИСГРАФІЯ – частковий розлад письма, пов'язаний з недорозвиненням або розпадом фонематичних уявлень. Виявляється в заміні  букв та інших перекрученнях звуко-буквеного складу слова. Найтяжчий ступінь порушення письма – а г р а ф і я . Запобігти  Д. можна в процесі своєчасного подолання вад усного мовлення. Виправляється Д. спеціальними логопедичними методами.

ДИСЛАЛІЯ -  розлад мови, що виявляється в порушеннях вимовляння звуків. Розрізняють Д. механічну, пов’язану з анатомічними дефектами артикуляційного апарата, і функціональну, що сприймається через неправильне сприймання звуків. Д. в багатьох випадках супроводять відхилення в письмі, яким необхідно запобігти в процесі корекції вад вимовляння.

ДИСЛЕКСІЯ – порушення читання, пов’язане з ураженням або недорозвитком окремих ділянок кори головного мозку. Виражається у сповільненому, вгадувальному характері процесу читання. Нерідко Д. супроводжується фонематичними спотвореннями й неправильним розумінням найпростішого тексту. Важкий ступінь порушення читання становить а л е к с і ю . Д. зв’язана з відхиленнями в розвитку усної і писемної мови. Методи виправлення Д. розробляються л о г о п е д і є ю.

ДИСПАНСЕРИЗАЦІЯ – метод роботи лікувальних і профілактичних медичних установ, який передбачає систематичне спостереження за станом здоров'я й фізичним розвитком певних груп населення, попередження захворювань, раннє активне виявлення й лікування хворих. Д. дошкільників здійснюється дитячими установами, дітей шкільного віку – поліклініками дитячих лікарень і шкільними лікарями, хворих – спеціальними диспансерами.

ДИТЯЧА  ПСИХОЛОГІЯ  - галузь психології, яка досліджує загальні та індивідуальні особливості психічного розвитку дітей, умови, рушійні сили й закономірності цього процесу на різних вікових етапах. Тому  Д. п. часто називають віковою психологією. Вивчає виникнення й розвиток у дітей психічних процесів (пізнавальних, мовних, емоційних, вольових та ін.), становлення психічних властивостей, розвиток різних видів діяльності (гри, учіння, праці), формування дитини як особистості.

ДУХОВНІСТЬ – індивідуальна вираженість у системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб: ідеальної потреби пізнання й соціальної потреби  життя, діяти «для інших». Під Д. переважно розуміють першу з цих потреб, під душевністю – другу. Душевність характеризується добрим ставленням особи до людей, які її оточують, увагою, готовністю прийти на допомогу, розділити  радість і горе. З категорією Д. співвідноситься потреба пізнання світу, себе, смислу і призначення свого життя. Людина духовна  в тій мірі, в якій вона задумується над цими питаннями і прагне дістати на них відповідь. Втрата  Д. рівнозначна втраті людяності. Формування духовних потреб особистості є найважливішим завданням виховання.

ЕЙФОРІЯ – підвищений настрій (відчуття радості, безтурботності), що не відповідає  об’єктивним обставинам. Спостерігається при токсичних ураженнях головного мозку, органічних ураженнях головного мозку, органічних захворюваннях центральної нервової системи.

ЕКЗАЛЬТАЦІЯ – (від лат. exaitus – дуже високий) – стан збудження, надмірної радості, що може бути реакцією на сильний емоціогенний подразник (збіг щасливих обставин) або реакцією на звичайні емоціогенні подразники при схильності до Е. Нерідко Е. є негативною і потребує відповідного лікування.

ЕПІЛЕПСІЯ , застаріла назва – падуча хвороба – психічне захворювання з хронічним перебігом, яке характеризується нападами розладів свідомості, що здебільшого супроводяться загальними судомами. При Е. порушується діяльність нервової системи, змінюється психіка, знижується розумові здібності. Дуже  часто Е. починається в дитячому або підлітковому віці (до 14 років). Прояви Е. у дітей і підлітків значно різноманітні, ніж у дорослих. У старшому шкільному віці спостерігаються психічні еквіваленти Е. – стани, які ніби замінюють напади. Лікування Е. вимагає великого терпіння, часу й постійного нагляду лікаря.

ЕРГОНОМІКА ПЕДАГОГІЧНА – розділ педагогіки, яка вивчає проблеми оптимізації  матеріальних умов шкільної праці; робочих місць учня й учителя, оптимізацію дидактичних засобів, проблеми техніки безпеки й гігієни праці, умови відпочинку, а також естетику шкли і її оточення.

... Читати далі »

ТИФЛОТЕХНІКА – розділ дефектології, що розробляє принципи конструювання і використання технічних засобів (приладів, машин тощо) для корекції й компенсації дефектів зору; сукупність цих технічних засобів. Основний принцип конструювання Т. полягає у компенсаторному використанні збережених аналізаторів (слуху, дотику, залишкового зору).

ТУГОВУХІСТЬ – стійке зниження слуху, при якому виникає утруднення сприйняття мови і мовного спілкування. Ці утруднення можуть бути різними – від незначного порушення розбірливості сприйняття мови до втрати можливості сприйняття мови, яка виголошується не біля самої вушної раковини. Між глухотою і Т. є якісна різниця: при Т. сприйняття посиленої мови зберігається. Діти, які страждають на Т. , але не мають порушень мовлення, можуть навчатися в масовій школі за умови користування індивідуальним слуховим апаратом. Діти з порушенням мовного розвитку, що виникло внаслідок Т., виховуються у спеціальних дитячих садках і навчаються у спеціальних школах-інтернатах.

ФОБІЇ – нав’язливі страхи. Ф., як і інші нав’язливі стани , виникають всупереч волі хворого, він розуміє їх невмотивованість, навіть безглуздість, але подолати не може. У дітей Ф. спостерігається частіше, ніж у дорослих, і виражаються у формі побоювання дрібних тварин або гострих предметів, побоювання води, страху смерті тощо. Приводом  для Ф. можуть служити різні залякування дітей, конфлікти в школі чи родині.

ШИЗОФРЕНІЯ -  психічне захворювання, основною ознакою  якого є ніби розщеплення психіки. Розвиток хвороби супроводиться галюцинаціями , маренням, запамороченням свідомості та іншими психічними розладами, що  призводять до порушень поведінки, соціальної дезадаптації хворих. Ш. – тяжка і тривала хвороба, яка вражає головним чином людей молодого віку. лікування Ш. залежить від форми і стадії захворювання.

ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА – частина культури суспільства, що включає систему фізичного виховання та сукупність спеціальних наукових знань і матеріальних засобів, необхідних для розвитку фізичних здібностей людини, зміцнення її здоров'я . Ф. к. органічно включає в себе громадську, особисту гігієну, гігієну праці й побуту, широко використовує сили природи, виховує правильний режим праці й відпочинку. Виховання Ф. к. починається з раннього дитячого віку. В родині, дитячих яслах і садках дітям прищеплюється гігієнічні навички, вони залучаються до активної участі в  рухливих іграх. Особливо великого значення Ф. к. надається в школах, де керівництво заняттями здійснюють кваліфіковані педагоги з фізичного виховання.

ФІЗИЧНЕ  ВИХОВАННЯ – складова частина загального виховання; соціально- педагогічний процес, спрямований на зміцнення здоров'я й загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини,  формування життєво важливих рухових навичок та вмінь. Ф. в. здійснюється в єдності з розумовим, моральним, трудовим і естетичним вихованням. Обов’язкові заняття фізичними вправами за державними програмами проводяться в дошкільних закладах, загальноосвітніх школах, у всіх типах спеціальних навчальних закладів, в армії тощо.

ШКІЛЬНА ПСИХОДІАГОСТИКА – галузь психодіагностики, що охоплює всі види навчально-виховних закладів (утому числі й дошкільні), але насамперед загальноосвітню школу. В Ш. п. можно виділити такі основні напрямки: психодіагностика й подолання загального відставання у навчанні, специфічного відставання з математики, відхилень від індивідуального оптимуму навчальної діяльності, недисциплінованої поведінки. До предмета Ш. п. входять, окрім того, діагностика психологічної готовності до шкільного навчання, а також визначення індивідуально-психологічних особливостей дітей з підвищеними здібностями.

ШКОЛА ДЛЯ  ГЛУХИХ – в Україні навчально-виховний заклад інтернатного типу для дітей, позбавлених слуху і внаслідок цього  - мови. Перебувають у системі загальноосвітніх закладів Міністерства освіти. Навчання проводиться за спеціальними навчальними програмами й підручниками. Строк навчання -  13 років (підготовчий клас для глухих, які не виховувалися у дитячому садку, і 12 основних класів).  Учні здобувають знання в обсязі дев`ятирічної  загальноосвітньої школи й відповідну виробничу кваліфікацію.

ШКОЛА ДЛЯ  СЛІПИХ – в Україні навчально-виховний заклад   інтернатного типу  системи Міністерства освіти, де навчаються сліпі або діти з залишками зору ( до 0, 05). В Ш. д. с. проводиться корекційно-педагогічна робота, спрямована на нормалізацію психічного й фізичного розвитку дітей, подолання вторинних відхилень у їхньому розвитку. Навчання в Ш. д. с. здійснюється    за програмами середньої загальноосвітньої школи. Строк навчання порівняно з масовою школою продовжено на один рік.

ШКОЛИ -САНАТОРІЇ – В Україні спеціальні загальноосвітні школи-інтернати для хворих і  фізично ослаблених дітей.  Створюються з метою забезпечення лікування та продовження загальноосвітньої підготовки. Зміст навчально-виховної роботи в  Ш. – с. такий самий, як і масових загальноосвітніх школах. Тривалість і кількість уроків у Ш. – с. порівняно з загальноосвітньою менші. Режим дня будується з урахуванням захворювання дітей, періодичності й особливостей лікувально-оздоровчого процесу. Див. також Лісові школи.

«Я – КОНЦЕПЦІЯ» -  відносно стійка, в більшій чи меншій мірі усвідомлена  система уявлень індивіда про самого себе, яка переживається ним як неповторна, на основі якої він будує свою взаємодію з іншими людьми і ставиться до себе. «Я – к.»- цілісний, хоча й не позбавлений внутрішніх протиріч, образ власного Я, що виступає як установка по відношенню до самого себе і який включає компоненти: когнітивний – образ своїх якостей, здібностей, зовнішності, соціальної значущості тощо (самосвідомості); емоційний – самоповага, самоприниження тощо; оцінково - вольовий – прагнення підвищити самооцінку, завоювати повагу тощо.