Учитель Жмурко О.О.

Автотрофи - організми, що синтезують органічні сполуки з неорганічних.

Автотрофи складають перший ярус в харчової піраміді (перші ланки харчових ланцюгів). Саме вони є первинними продуцентами органічної речовини в біосфері, забезпечуючи їжею гетеротрофів. Слід зазначити, що іноді різкого розмежування між автотрофами і гетеротрофами провести не вдається. Наприклад, одноклітинна евглена на світлі є автотрофом, а в темряві - гетеротрофом.

Гетеротро́фи (від грец. heterone — «інший» і trophe — «живлення») — організми, що вимагають органічних сполук, як джерела вуглецю для росту і розвитку.

Гетеротрофи відомі як консументи або споживачі в харчовому ланцюжку. Гетеротрофи є протилежністю автотрофам, які використовують неорганічні речовини, вуглекислоту або бікарбонат, як єдине джерело вуглецю.

Всі тварини — гетеротрофи, також як і гриби та багато бактерій та архей. Деякі паразитичні рослини також є повністю або частково гетеротрофами, тоді як хижі рослини споживають м'ясо для отримання азоту, при тому будучи автрофними.

Сполуки вуглецю є основою всіх живих організмів.

Гетеротрофи не в змозі синтезувати органічні сполуки на основі вуглецю незалежно, використовуючи неорганічні джерела (наприклад тварини, на відміну від рослин, не можуть проводити фотосинтез) і тому повинні отримувати поживні речовини від автотрофів або інших гетеротрофів. Щоб називатися гетеротрофом, організм повинен отримувати вуглець з органічних сполук. Якщо він отримує азот з органічних сполук, але не вуглець, він вважатиметься автотрофом.

Є два можливі підтипи гетеротрофів:

Фотогетеротрофи, що отримують енергію від світла.

Хемогетеротрофи, що отримують енергію за рахунок окислення або відновлення неорганічних сумішей.

Автотрофні організми для побудови свого тіла використовують неорганічні речовини грунту, води, повітря. При цьому майже завжди джерелом вуглецю є вуглекислий газ. При цьому одні з них ( фототрофи) отримують необхідну енергію від Сонця, інші ( хемотрофи) - від хімічних реакцій неорганічних сполук.

Фототрофи

Організми, для яких джерелом енергії служить сонячне світло ( фотони, завдяки яким з'являються донори - джерела електронів), називаються фототрофів. Такий тип харчування носить назву фотосинтезу. До фотосинтезу здатні зелені рослини і багатоклітинні водорості, а також ціанобактерії і багато інших груп бактерій завдяки вмісту в їх клітинах пігменту - хлорофілу. Археї з групи галобактерій здатні до бесхлорофілльние фотосинтезу, при якому енергію світла вловлює і перетворює білок бактеріородопсин.

Детритофаги (від лат. detritus — «перетертий» та …фаг) — водні та суходільні тварини, які живляться детритом разом з мікроорганізмами, які у них містяться. Детритофаги є гетеротрофами, відносяться до сапротрофів.

Суходільні детритофаги (дощові черви, більшість двопарноногих багатоніжок, личинки деяких комах) живляться органічними речовинами ґрунту та живими мікроорганізмами, які його населяють.

До водних детритофагів відносяться ґрунтоїди та частково сестонофаги. До водних детритофагів відносяться багато малощетинкових червів, двостулкові молюски, планктонні ракоподібні, коловертки та ін. Одні детритофаги відфільтровують дрібні частинки детриту з води за допомогою спеціальних фільтрувальних органів, інші живляться ними безпосередньо (ґрунтоїди).

Детритофаги є важливою ланкою колообігу речовин у природних екосистемах.

Скелет людини утворюють кістки, які з’єднують між собою зв’язки і суглоби. Вони з’єднуються в одне ціле за допомогою суглобів, зв’язок і інших з’єднань. Скелет дорослої людини складається з 206 кісток. Скелет можна розділити на: хребетний стовп, грудну клітку, череп, верхні кінцівки з плечовим поясом, нижні кінцівки з тазовим поясом.

Основні функції скелета наступні:

1. Опорна. Скелет служить жорстким, стійким до стиснення каркасом тіла. Він допомагає тілу зберігати певну форму, забезпечуючи опору для всієї його маси, протидіючи силі тяжіння і піднімаючи тіло над землею. Це полегшує пересування по суші. Внутрішні органи виявляються закріпленими і підвішеними до скелету.

2. Захисна. Ендоскелет (внутрішній скелет) людини захищає внутрішні органи. Черепна коробка забезпечує захист головного мозку і органів чуття (зору, нюху, рівноваги і слуху), хребет – захист спинного мозку, а ребра і грудина – захист серця, легенів і великих кровоносних судин.

3. Локомоція. Скелет, побудований з жорсткого матеріалу, служить місцем прикріплення м’язів. При скороченні м’язів частини скелета працюють як важелі, і це призводить до різних рухів.

Але цікавім є те, що окремі частини скелета можна розрізнити вже у 5-тижневого зародка (розміром з горошину), у якого найбільш помітною частиною є хребет, який утворює виразну дугу. Скелет новонародженої дитини складається з більш ніж трьохсот кісточок, але в результаті того що багато з них зростаються в процесі дорослішання, у скелеті дорослої їх залишається лише 206.

Людський скелет повністю оновлюється кожні три місяці. Після 40 років людина починає "рости вниз”. Кожні 10 років зростання зменшується на 1 см. Причина цього – висихання хрящів в суглобах і хребті. У людини ранкове зростання перевищує вечірній на 1-2 см. Але є дещо, чого у новонароджених немає. Майже половина всіх кісток людини знаходяться в зап’ястях і ступнях. Стегнова найдовша з кісток скелета, вона складає 1 / 4 частину довжини тіла дорослого, витримує навантаження на тиск 1500 кг. Кістки за міцністю перевершують граніт в 2,5 рази, а пружність кісток вища за пружність дуба.

Учитель: Жмурко О.О.

Учитель Жмурко О.О.

 

Учитель Жмурко О.О.

Ще в глибоку давнину було відомо, що людський або тваринний організм, який переніс ту чи іншу хворобу, в друге на неї не хворіє. З розвитком мікробіології стало також відомо, що не завжди проникнення в організм збудника інфекції веде до захворювання. Це залежить від багатьох причин і насамперед від стану організму. В нормальному стані організм набуває активної специфічної стійкості проти того чи іншого виду інфекції.
Стан організму, за якого він протистоїть шкідливій дії патогенних мікробів, їхніх токсинів або будь-яких інших сторонніх тіл, назвали імунітетом (immunitans – звільнення). Видатний вітчизняний І.І.Мечников головну роль у природженій і набутій несприйнятливість до інфекції відводив організмові і його специфічним клітинам – фагоцитом.

До 1885р. у вивченні імунітету визначилися два конкуруючі напрямки. Перший очолював І.І.Мечников. Він розвив теорію клітинного імунітету і розглядав фагоцетоз як основний фактор захисту організму від інфекції. Представником другого напрямку був П.Ерліх, який вважав, що основним захисним механізмом від інфекції є гуморальні фактори сироватки крові. Інтенсивні дослідження цієї важливої проблеми показали, що ці дві точки зору не є протилежними, а доповнюють одна одну. В 1909р. І.І.Мечников і П.Ерліх за розробку вчення про імунітет були удостоєні Нобелівської премії.
Головне завдання імунітету – знищення клітин, що генетично відрізняються від власних.
Види імунітету
Природжений (видовий або спадковий) імунітет – стійкість організму до певних патогенних агентів, яка властива даному виді і передається спадково. Вважають, що цей вид імунітету пов’язаний з особливостями генотипу даного конкретного виду макроорганізму. Наприклад: несприйнятливість людини до чуми ВРХ, курячої холери, а тварин – до скарлатини, кору.
В основі механізмів природженого імунітету до інфекцій лежить відсутність у клітинах макроорганізму рецепторів і субстратів, які необхідні для адсорбції і розмноження збудника інфекції, наявність речовин, що блокують його репродукцію, здатність організму – хазяїна синтезувати різний інгібітори у відповідь на проникнення патогенних мікроорганізмів.

Природний у свою чергу – на активний і пасивний.
Набутий імунітет – специфічний захист проти генетично чужорідних субстанцій (антигенів), який здійснюється імунною системою організму у вигляді вироблення антитіл або нагромадження сенсибілізованих лімфоцитів. Набутий імунітет виробляється в результаті перенесеного захворювання або вакцинації здорового організму.
Набутий імунітет поділяють на природний і штучний.
Природний активний імунітет може виникати після перенесення інфекції і тривати місяцями, роками або все життя. Природний пасивний імунітет має новонароджений організм, набуваючи його від матері в період внутрішньоутробного розвитку.
Набутий штучний імунітет виробляється в результаті активної або пасивної імунізації організму. Штучний активний імунітет формується під впливом вакцин і може тривати від кількох місяців до кількох років. Імунітет, зумовлений введенням в організм готових захисних речовин (антитіл) у вигляді сироваток, дістав назву набутого пасивного імунітету, набутий імунітет не успадковується. Він формується по відношенню до конкретного виду патогенного мікроба в результаті контакту з ним, тобто є суворо специфічним. Цей вид імунітету дуже стійкий; наприклад, після віспи він зберігається все життя, а після кору і висипного тифу – довгі роки.
Неспецифічна резистентність. Під нею розуміють відносний рівень природженої стійкості організму незалежно від виду факторів: механічних, фізичних, хімічних, біологічних, в тому числі до мікробів, їхніх токсинів та ін. вона може бути властива всьому організму, його окремим системам, органам, тканинам. Вона пов’язана з анатомо-фізіологічними і генетичними особливостями організму, з його механічними гуморальними і клітинними не специфічними факторами захисту та ін.
Імунологічні реакції організму на проникнення до нього генетично чужорідних речовин здійснює його лімфоїдна система. Завдяки виробленню специфічних молекул – антитіл.

Учитель: Жмурко О.О. 

http://zhmurko.ucoz.ua/publ/biologija/suchasni_ujavlennja_pro_mekhanizmi_imunitetu_u_tvarin/5-1-0-475