Українська література. 8 клас.

 Тема: О.Довженко. «Ніч перед боєм». Героїзм, самовідданість, патріотичні почуття українців. Образи діда Платона та Діда Савки. Їхній моральний урок для солдатів.

        У творі О.Довженка “Ніч перед боєм» ми можемо побачити патріотичні мотиви. Вони виражаються як у солдат так і у дідів. У кожного з них був свій патріотизм, особистий. Діди були вже старі, але хотіли допомогти якомога більше своїм землякам, хоча осуджували їх за боягузтво. Солдати, які були у землянці, після оповіді Колодуба і звістки про смерть дідів були наповнені ненавистю до ворога і були готові віддати відсіч ворогу. Образ дідів, Савки і Платона, символізують невмирущий героїчний дух рідного народу. Постаті стареньких уособлюють глибоку мудрість, зневагу до смерті, сміливість, здатність до самопожертви.

      Робота з підручником(стор.210)

-Хто веде оповідь у творі?   

- Що ви дізнались про Петра Колодуба в епізоді розмови його з молодими бійцями.

- Яку зовнішність мав Колодуб?

- Чому Довженко дав головному герою саме таке ім’я та прізвище?

- Розкажіть яким був дух бійців на момент зустрічі з дідами Платоном та Савкою. Чи виправданим був відступ солдатів? (стор. 211)

- ЯК дід Платон охарактеризував усіх бійців, що відступали. Чи справедливою була така оцінка?

- Чи жалів він їх?

- Перевізники згадують у розмові з бійцями про нове реміння. З якою метою автор акцентує увагу на цій художній деталі?

Чого ж все-таки не вистачало бійцям?

- Чому автор взяв простих людей для відтворення героїчного вчинку?

- Як Колодуб і бійці виправдовувалися перед дідами за відступ (стор.214)

- Які слова Платона Півторака воїни запам’ятали на усе життя?(стор.215)

- Який вчинок здійснили Платон Півторак і дід Савка? Зачитайте(стор.216)

- Як ви думаєте: чи страшно було дідам перевізникам?

- Як зміцнився бойовий дух Колодуба, після того, як він дізнався про загибель дідів- перевізників?(стор.216)

Домашнє завдання: прочитати повість; виписати цитати до характеристики дідів, Колодуба та бійців.; написати твір- мініатюру «Таке страшне слово війна»

 

 Тема: Ніна Бічуя «Шпага Славка Беркути» Повість про школу й проблеми дорослішання, про роль батьків у вихованні дітей. Особливості композиції твору.

          Повість розповідь про школу і проблеми дорослішання міських підлітків, їхнє навчання, дозвілля і життя поза школою.У творі автор акцентує увагу на ролі батьків, піднімає проблему особистості в сучасному світі.

         Особливсть композиції полягає в тому, що повість починається з епізоду, який спонукає до роздумів, непевності протягом усього читання. Потім дія повертає у часі назад, описується кожний з чотирьох героїв повісті окремо від інших і у взаємодії.

            Візитна картка твору.

... Читати далі »

Учитель: Жмурко О.О.

ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ МИСЛЕННЯ

Однією з найскладніших форм відображення дійсності є мислення.

Мислення — процес відображення в свідомості людини буття в його істотних зв’язках і відношеннях між об’єктами і явищами.

Характерним для ВНД людини є висока здатність до абстрактно-логічного мислення, яке формується в ранньому віці.

В розвитку мислення одне з центральних місць посідає виникнення і формування понять. Як відомо, кожне слово є “сигналом сигналів” — дуже рухливим, пластичним комплексом конкретних подразників, які становлять поняття, виражене даним словом. Утворившись один раз, такий комплекс починає вбирати в себе нові конкретні подразники, засвоюючи одні з них і диференціюючи інші. Протягом усього життя людина безперервно поповнює зміст своїх понять, приводить їх у зв’язок одне з іншим.

Особливістю навчання у шкільному віці є необхідність формування нових уявлень на основі наявних понять.

У навчанні старшокласників значна увага повинна приділятися розвитку в них навичок утворення нових більш абстрактних понять і словесного оперування цими поняттями.

Збагачення змісту понять, встановлення між ними спільних зв’язків і повсякденне тренування їх мовного виразу дозволяє поступово оволодівати дедалі складнішими формами людського мислення.

Здатність мозку до відображення дійсності грунтується на його складній будові, перебігу нейрофізіологічних процесів та ідеальній психічній діяльності, яка протікає на цій основі.

Досліджуючи вищу нервову діяльність тварин, І.П. Павлов спочатку не відокремлював її від психічної діяльності. Згодом він прийшов до висновку, що психічні процеси найтісніше зв’язані з фізіологічними явищами, але не зводяться до них.

При вивченні психічної діяльності користуються здебільшого електрофізіологічними методиками: реєстрацією ЕЕГ, “хвилі чекання”, викликаних та надповільних потенціалів.

Електроенцефалограма дозволяє фіксувати сумарну активність нейронів за різних станів організму. “Хвиля чекання” відображає типи мислительної діяльності в різних людей. Викликані потенціали характеризують особливості взаємодії нейронів і їх ансамблів у процесі аналітико-синтетичної діяльності мозку. Надповільні потенціали відбивають стійкі стани систем мозку, рівень їх збудливості та готовність до діяльності, настроювання на мислительну та інші види діяльності.

Психічна діяльність включає системні процеси, які об’єднують фізіологічні прояви в одне ціле. Значний внесок у розрізнення психічних і фізіологічних явищ було зроблено на основі принципу домінанти (О.О. Ухтомський, 1923). Цей принцип пояснює виникнення інтегрального (психічного) образу як продукта пережитих домінант, як результату суб’єктивного відображення об’єктивно існуючого світу.

Психічні стани та процеси виникають як узагальнені образи, в основі яких лежать коркові домінанти. Вони зберігаються в несвідомій сфері в прихованій формі як сліди минулої діяльності і можуть активно діяти в полі свідомості. Такі домінанти можуть не лише формувати психічні образи, випливаючи в поле чіткої уваги, але й вступати в конфлікт одна з іншою.

Потрібно ще раз наголосити, що всяке поняття й уявлення є слід пережитої колись домінанти. Цей слід, а деколи й уся домінанта може виражатись відповідним сигналом.

Психічна діяльність виникає на певному етапі розвитку життя, як більш досконала форма відображення об’єктивної дійсності у вигляді відчуттів і сприймання, які призводять до її усвідомлення. Свою діяльність свідомість здійснює на основі коркових домінант. З іншого боку свідомість сама формує домінанти, які мають адаптивне значення. Домінанта порушує рівновагу між нервовими центрами і тим самим зближує організм із навколишнім середовищем, збагачує його новими можливостями.

Не всі психічні явища та процеси відбиваються в нашій свідомості. Все те, що вже пізнано, або за певних умов може бути усвідомленим, відносять до неусвідомлених психічних явищ.

Гадають, що в мозку існує механізм психологічного захисту. Він реагує на слабкі, але важливі для людини подразники. І хоча вони не усвідомлюються, однак викликають біоелектричні, вегетативні та психічні зміни.

Пам’ять та її механізми

Пам’ять — здатність сприймати, відбирати, закріплювати, зберігати і забувати інформацію, одержану внаслідок навчання. Пам’ять властива всьому живому. Людина запам’ятовує у мовній формі, а зберігає інформацію у вигляді загальних положень.

Подразники, надходячи з першої сигнальної системи в другу, кодуються словами, які за допомогою мислення формують ідею. Ідея передається для зберігання в довгострокову пам’ять. Відтворення інформації відбувається у зворотному порядку.

Розрізняють короткочасну (первинну) і довготривалу (вторинну і третинну) пам’ять. Деколи виділяють ще чутливу пам’ять.

Об’єм інформації, який сприймає людина, значно менше тієї кількості, яка сприймається аналізаторами. З 50 біт/с інформації, що фіксується всіма органами чуття, лише 0,5 біт/с переходить в довготривалу пам’ять. Запам’ятовування відбувається шляхом витіснення менш важливої інформації. Частина сигналів протягом часток секунди зберігається у вигляді фізичних параметрів подразника і не досягає свідомості (чуттєва пам’ять).

Клінічні спостереження над людьми (хронічні алкоголіки) показали, що в них втрачається пам’ять на недавні події при збереженні давніх пам’ятних слідів. Такі ж порушення спостерігаються після струсів мозку, а також при його вогнищевих ураженнях. На цій підставі було виділено короткочасну та довготривалу пам’ять.

... Читати далі »

Лишайники – симбіотичні організми, які є складними об’єктами для фізіологічних досліджень, тому що складаються із двох протилежних компонентів – гетеротрофного гриба та автотрофної водорості. Вчені вважають, що у них ще досить багато таємниць.

 Інтенсивність фотосинтезу у лишайників набагато нижча, ніж у вищих рослин. Спостереження та вимірювання відношення продуктивності асиміляції у листуватих лишайників та картоплі складає 1 : 16. Вчені пояснюють це тим явищем, що у лишайників наявні часті періоди екологічної депресії – висихання та повернення до нормального життєдіяльності, навіть, в умовах низьких температур та незначного вмісту вуглекислого газу, де інші рослини там гинуть. Цим же можна пояснити і їх повільний ріст.

 Процес фотосинтезу у лишайників залежить від багатьох екологічних факторів. Хлоропласти клітин у слані під шаром із гіфів одержують значно менше світла, ніж хлоропласти під епідермою у листках вищих рослин. Температурний оптимум фотосинтезу для більшості лишайників знаходиться у межах від +10 до +250С, хоча поглинати вуглекислоту можуть і до +350С, і до -250С.

 Для нормальної фотосинтетичної діяльності слані лишайників повинні містити певну кількість води. Але, на жаль, більшість лишайників дуже нерегулярно постачаються оптимальною кількістю вологи. Зате при надмірній кількості води у навколишньому середовищі, вони поглинають її у великій кількості. Але віддача води відбувається також досить швидко. Наприклад, при освітленні лишайників сонцем, вони втрачають вологу уже через 30-60 хвилин і стають крихкими. Існують дослідження, що лишайники найактивніше фотосинтезують вранці і ввечері.

 Швидкість приросту лишайників залежить від загальних екологічних умов. Найінтенсивніший приріст на початкових стадіях розвитку, коли органічні речовини, які синтезуються фікобіонтом, надходять досить рівномірно в усі частини слані. Коли слань набуває відносно великих розмірів і стає товщою, її ріст уповільнюється. Інколи слань всередині відмирає, а наростає лише по периферії. Тривалість життя лишайників та їхній більш-менш постійний приріст у межах певної кліматичної області привів вчених до думки, що можна визначати вік субстратів, на яких вони поселяються. Такий метод назвали ліхенометрією: на субстраті вимірюють діаметр найбільших сланей і, знаючи їхній середньорічний приріст у даній місцевості, обчислюють мінімальний вік цього субстрату.

 Цікаво, але лишайники по-різному реагують на забруднення повітря: деякі з них не витримують, навіть, найменшого забруднення та гинуть, інші, навпаки, живуть лише у містах чи інших населених пунктах з відповідними антропогенними умовами. У зв’язку із цим з’явився напрямок індикаційної екології – ліхеноіндикація.

 Прогулюючись лісом можна побачити різні лишайники, які ростуть на стовбурах дерев: великі плямисті листуваті, великі накипні, звисаючі з гілок «бородаті»… Всі вони живі, красиві, інколи покривають більше половини поверхні стовбура. Але, якщо пройти по міському парку, такого вже не побачити: лишайників можна знайти у вигляді маленьких плямочок у тріщинах кори.  Таку відмінність між природною зоною та культурними ландшафтами помітили ще у ХІХ ст.. і стало зрозуміло, що частина лишайників дуже чутлива до міських умов, а саме до стану повітря. Вченими були зроблені висновки про те, що одні з них ростуть тільки у природних умовах незайманих культурою, інші переносять незначний вплив цивілізації, а треті можуть спокійно існувати і у великих містах, звичайно більше на їхній периферії.

При вивченні лишайників, які ростуть у містах були виявлені загальні закономірності:

- чим більше індустрії в місті, тим більше забруднене повітря, і тим менше зустрічається в таких місцях лишайників, вони менше покривають стовбури дерев і мають низьку життєздатність;

- при підвищенні ступеня забруднення повітря першими зникають кущисті лишайники, за ними – листуваті, а вже потім накипні.

Видовий склад лишайників у різних частинах міста (у центрі, на околицях, в індустріальних районах, у парках) виявляється настільки різноманітним, що вчені стали у межах міст виділяти так звані «зони лишайників». Вперше вони були виділені у Стокгольмі, де:

- фабричний район назвали «лишайниковою пустелею», бо повітря було досить забрудненим і лишайників майже не було;

- «зоною змагання» називали частину міста із середнім забруднення повітря, де лишайників було зовсім мало;

- «нормальна зона» - периферійні райони, де зустрічається велика кількість видів лишайників. Пізніше такі області стали виділяти і в інших великих індустріальних містах. Цікаво, що з кожним десятиріччям «лишайникова пустеля» збільшується за площею.

За останні сто років було з’ясовано, що із компонентів забрудненого повітря на лишайники негативно впливає діоксид сірки. Ця речовина у концентрації до сотих міліграма на 1 м3 повітря починає свою негативну дію: у хлоропластах з’являються бурі плями, починається деградація хлорофілу і плодові тіла стають кволими. Концентрація до десятих міліграма згубно діє на всі види лишайників. Штучним шляхом було перенесено природні лишайники у хімічно забруднені місця, і лише незначна їхня частина змогла пристосуватися до отруєного середовища, а всі інші загинули. Тому що у забруднених містах на лишайники діє не лише діоксид сірки, а також оксиди азоту, вуглецю, сполуки фтору…, крім цього у містах повітря сухіше, тепліше та, менш світліше. Адже лишайники люблять вологі місця існування.

Таким чином, прогулюючись по парках, скверах, лісах за допомогою лишайників, а саме їхньої кількості та розмірів, ми можемо визначити у якому місці повітря більш забруднене, а де чистіше.

Учитель: Жмурко О.О.

Учитель: Жмурко О.О.

Будова рослинної та тваринної клітини

Еукаріотичні клітини, якими є рослинна і  тваринна клітина, відрізняються від прокаріотичної (бактеріальної) наявністю складно організованого клітинного ядра, цілим набором мембранних органоїдів та рядом інших структур цитоплазми. Розглянемо детальніше будову рослинної та тваринної клітини.

Структури, загальні для рослинних і тваринних клітин