Диференційний підхід в системі навчання

Система навчання – це цілеспрямована учні здобувають вміння і навички, у них формується світогляд, розиваються пізнавальні та творчі сили. Навчання тісно взаємопов’язане з вихованням – процесом впливу вихователя на вихованця з метою формування в нього совісті, честі, людяності, правдивості та інших рис характеру, які визначатимуть особистість школяра, студента як майбутнього громадянина незалежної країни. В умовах швидко змінюваної соціальної обстановки та інформаційного середовища середня школа призвана зіграти неоднозначну і вирішальну роль у процесі розвитку учнів. Останні досягнення в сфері комунікаційних технологій надають можливість не тільки для розробки нових методів накопичення інформації, а також і для перегляду традиційних підходів до процесів учіння і викладання.

Сьогодні, в епоху інформаційних технологій, особливе місце займає проблема формування самостійності мислення учнів, їхньої здатності осмислювати одержувану інформацію, відтворювати і відображати її у різних зв'язках та ситуаціях, генерувати різного роду ідеї. Сучасна середня школа повинна підготувати учнів до подальшого навчання протягом усього життя і розвивати відповідні здібності.

З метою розвитку мислення учнів, їхніх пізнавальних інтересів і здібностей необхідно приділяти особливу увагу глибокому розумінню матеріалу, який вивчається на уроках. Так, особлива роль повинна приділятися роботі з основними фізичними термінами і поняттями, що є їх змістовними значеннями і визначають розуміння викладеного матеріалу. Актуальність і необхідність проведення такої роботи на уроках зумовлена існуванням того факту, що “…словниковий запас більшості учнів бідний: вони оперують дуже обмеженою кількістю термінів”, не можуть відтворювати основні поняття теми, роз'ясняти, що вони означають і не завжди розуміють зміст матервалу, що вивчається.

На першому етапі навчання, коли знання вперше вводяться в пам'ять учнів, вони засвоюються не в повному об'ємі і далеко не в тій формі, що є метою навчання. Тому вчителем повинна систематично проводитися спеціальна термінологічна робота, у ході якої вихідні поняття піддаються “багатоланкової та багатоаспектної диференціації”,  і у результаті формується нова система знань. Така робота може проводитися у вигляді тренування, що ні в якому разі не повинне бути механічним повторенням заученого матеріалу, а є процесом пошуково-творчим, що призводить до створення в пам'яті принципово нового – відсутньої до тренування системи фізичних понять.

При навчанні та вихованні слід використовувати диференційний підхід, який забезпечує: досягнення кожним учнем соціально-необхідного рівня загальноосвітньої підготовки не нижчого від державного стандарту; задовольняє індивідуальні запити дітей, батьків (осіб, які їх замінюють) у диференційованому навчанні, поглибленому оволодінні знаннями, ранній допрофесійній спеціалізації та обраній профільній підготовці створенням оптимальних умов для самореалізації особистості.

формування громадянської позиції, власної гідності, готовності до трудової діяльності, відповідальності за свої дії, долю суспільства і людства; · створення якісно нових умов для розвитку національних традицій української педагогічної думки, відродження національної духовності й залучення до її формування учнів, учителів, батьків і громадськості; · створення умов для самовдосконалення і самореалізації особистості та оволодіння учнями системою знань про природу, людину, суспільство; · допрофесійна підготовка учнів для продовження навчання та трудової діяльності в загальнотехнічних, біомедичних та гуманітарних галузях; · забезпечення загальноосвітньої, загальнокультурної підготовки учнів, що включає розвиток особистості, її нахилів, інтересів, здібностей і обдарувань; · формування в учнів практичних умінь і навичок у науково-дослідницькій, комерційній діяльності, для роботи з електронно-обчислювальною технікою і технологіями; · розробка і впровадження нових змісту освіти, методів і форм організації навчально-виховної роботи; · створення і апробація нових технологій навчання; · проведення науково-дослідницької, експериментальної, пошукової роботи з проблем удосконалення змісту освіти й організації навчально-виховного процесу.

Слід враховувати такі принципи при диференційному навчанні: головним критерієм є особистість з її здібностями, обдаруваннями, талантами і невичерпними можливостями до саморозвитку, самоосвіти й самореалізації, що будується на таких принципах: · гуманізм і демократизм; · поєднання загальнолюдських і національних цінностей; · єдність інтелектуального, морального, фізичного й естетичного розвитку; · науковість, диференціація, індивідуалізація та розвиваючий характер навчання; · свобода й відповідальність; · незалежність колежу від політичних, громадських і релігійних організацій; · поєднання державного управління і громадського самоврядування; · доступність, рівність умов для кожного учня.

З історії: ймовірність диференційності у навчанні

Школа 50-х років відбива-

ла стан тодішнього суспільства, системи, у якій ми жили, як-от — її тоталітарність. Правда, у такій школі можна було здобути освіту, достатню для вступу до вузу. А це було дуже престижно. Отже, більшість дітей намагалися і навчатися, і поводитися дисципліновано, щоб їх не виключили (цілком реальна тоді перспектива) й вони не потрапили в ремісничі училища. Іспити у вуз були вельми жорсткими і вимагали міцних знань, а не лише хороших оцінок в атестаті. Це стимулювало учнів здобувати знання, а не гнатися за оцінками в атестаті.

Проте при цьому дуже сильно була розвинена система придушення особистості, насадження примітивного «колективізму». Не дивно — ми жили в тоталітарному суспільстві. Водночас школа випускала досить освічених людей, в основному підготовлених до подальшого навчання і життя в такому реальному суспільстві. Усе жорстко регламентувалося, контролювалося, а тому система перебувала в досить стійкому стані. Контроль, природно, здійснювали чиновники, але система суворо контролювала і їх, і вони мали дотримуватися вельми чіткої лінії поведінки.

Ні про яку педагогіку співпраці тоді не йшлося — тоталітарна система плодила наглядачів та рабів, і не дивно, що наглядачами дітей робили вчителів. Але у вчителя були важелі впливу на нестаранного учня — той знав: його цілком реально можуть залишити на наступний рік і навіть вигнати зі школи. Подальший же шлях при цьому лишався один — у непрестижне ремісниче училище, після закінчення якого шлях до вищої освіти був практично закритий. Правда, й тоді були Вчителі, котрих діти любили, котрі самі любили дітей і, незважаючи ні на що, ставилися до них як до особистостей — людяно. Але переваги системи ні в якому разі не виправдовували її недоліків.

... Читати далі »

Обучение одаренных детей

При выявлении детей с незаурядными умственными возможностями встает проблема: чему и как их учить, как способствовать их оптимальному развитию. Программы для одаренных должны отличаться от обычных учебных программ. Хотелось бы, чтобы обучение таких детей отвечало их главным потребностям. Одаренные дети обладают некоторыми общими особенностями, которые должны учитывать учебные программы для них. К таким общим особенностям относятся следующие:

способность быстро схватывать смысл принципов, понятий положений. Такая особенность требует широты материала для обобщения.

потребность сосредотачиваться на заинтересовавших сторонах проблемы и стремление разобраться в них. Эта потребность редко удовлетворяется при традиционном обучении, и ей надо дать реализоваться в специальных учебных программах через самостоятельную работу, задания открытого типа, развитие необходимых познавательных умений.

способность подмечать, рассуждать и выдвигать объяснения. Целенаправленное развитие высших познавательных процессов в специальных учебных программах поднимает эти способности на качественно новый уровень и избавляет от бремени бесконечных повторений очевидного.

обеспокоенность, тревожность в связи со своей непохожестью на сверстников. Включение в учебную программу аффективного компонента дает возможность ребенку лучше понять себя и свои переживания и ведет к принятию себя и других.

Существуют разные стратегии обучения одаренных детей, которые могут быть воплощены в разные формы. Для этого разрабатываются специальные учебные программы. К основным стратегиям обучения детей с высоким умственным потенциалом относят ускорение и обогащение.

Вопросы темпа обучения являются предметом давних не утихающих споров. Многие поддерживают ускорение, указывая на его эффективность для одаренных учащихся. Другие считают, что установка на ускорение — это односторонний подход к детям с высоким уровнем интеллекта, так как не учитываются их потребность общения со сверстниками, эмоциональное развитие. Ускорение связано с изменением скорости обучения, а не с содержательной его частью. Когда уровень и скорость обучения не соответствуют потребностям ребенка, то наносится вред как его познавательному, так и личностному развитию.

Занятия одаренного ребенка в обычном классе по стандартной учебной программе похожи на тот случай, когда нормального ребенка помещают в класс для детей с задержкой умственного развития. Ребенок в таких условиях начинает приспосабливаться, он старается быть похожим на своих одноклассников, и спустя какое-то время его поведение будет похоже на поведение всех остальных детей в классе. Он начнет подстраивать выполнение заданий по качеству и количеству под соответствующие ожидания учителя. У невнимательного, неподготовленного педагога такой ребенок может надолго задержаться в развитии.

Но ускорение не является универсальной стратегией, необходимой всем одаренным. Ускорение лишь сокращает число лет, проводимых в школе.

Основные требования при включении учащихся в учебные программы, построенные с использованием ускорения, следующие:

1) учащиеся должны быть заинтересованы в ускорении, демонстрировать интерес и повышенные способности в той сфере, где будет использоваться ускорение;

2) дети должны быть достаточно зрелыми в социально-эмоциональном плане;

3) необходимо согласие родителей, но не обязательно их активное участие.

Считается, что ускорение — наилучшая стратегия обучения детей с математическими способностями и одаренностью к иностранным языкам.

Существуют некоторые формы ускорения, например, раннее поступление в школу. С одной стороны, ранний прием выявляет наиболее благоприятные стороны ускорения, с другой — есть возможности отрицательных последствий, прежде всего в отношениях с окружающими и эмоциональном развитии детей. Ранний прием в школу должен проводиться тщательно, на основе комплекса показателей, когда интеллектуальной готовности соответствует и личностная зрелость ребенка.

Учитель и его взаимодействие с одаренными детьми

Одаренные дети нуждаются в индивидуализированных программах обучения. Педагоги, работающие с такими детьми, должны проходить специальную подготовку. Именно дети с высоким интеллектом больше всего нуждаются в “своем” учителе. Неподготовленные учителя часто не могут выявить одаренных детей, не знают их особенностей, равнодушны к их проблемам. Иногда неподготовленные учителя враждебно настроены по отношению к выдающимся детям, такие учителя часто используют для одаренных детей тактику количественного увеличения заданий, а не качественное их изменение.

Личность учителя является ведущим фактором любого обучения. Не является исключением и ситуация с учителем для одаренных детей. Наиболее существенным фактором успешности работы учителя является глобальная личностная характеристика — система взглядов и убеждений, в которой большое значение имеют представления о самом себе, других людях, а также о целях и задачах своей работы. Именно эти составляющие постоянно проявляются в межличностном общении.

По мнению некоторых исследователей, поведение учителя для одаренных детей в классе, в процессе обучения и построения своей деятельности должно отвечать следующим характеристикам: он разрабатывает гибкие, индивидуализированные программы; создает теплую, эмоционально безопасную атмосферу в классе; предоставляет учащимся обратную связь; использует различные стратегии обучения; уважает личность; способствует формированию положительной самооценки ученика; уважает его ценности; поощряет творчество и работу воображения; стимулирует развитие умственных процессов высшего уровня; проявляет уважение к индивидуальности ученика.

Успешный учитель для одаренных — прежде всего прекрасный учитель–предметник, глубоко знающий и любящий свой предмет. В дополнение к этому он должен обладать такими качествами, которые существенны в общении с любым одаренным школьником.

... Читати далі »

Роль нравственного воспитания в педагогике Джона Локка.

Локковская концепция нравственного воспитания была обусловлена отрицанием им врождённых идей и норм морали. ”Естественный моральный закон”, выдвинутый Д. Локком, был подчинён идее правового государства, которое должно обеспечивать реализацию стремления людей к личной безопасности и свободному пользованию своей собственностью.

Существенна также позиция Локка, предполагавшая подчинение идеи Бога требованиям разума. Отсюда вытекало и его требование: только здравый смысл должен служить регулятором поведения человека. В самоограничении и самодисциплине он видел необходимое условие разумного поведения и управления человека собой при различных обстоятельствах жизни. При этом нравственные нормы и правила поведения не должны оставаться чем-то внешним, они должны стать его глубоко внутренними личностными качествами. Поэтому задача развития в личности внутренней потребности к активному утверждению в себе нравственных принципов рассматривалось Д. Локком в качестве главной цели воспитания.

Д. Локк расширил представления о педагогических средствах, рассмотрев не только методы обучения, но и методы нравственного воздействия. Он обращал внимание на зависимость поведения от мотивов, этих “могущественных стимулов души”, и попытался выявить механизм, управляющий ими.

Формальное заучивание правил поведения бессмысленно. Применяя идею наглядности обучения и к практике нравственного воспитания, Локк рекомендовал показывать детям на наглядных примерах, как им следует поступать и чего следует избегать. Практика, повторные действия, закрепление положительного опыта поведения и обусловленных этим рациональных привычек и черт характера рассматривались Локком в качестве важнейших средств воспитания. Он считал также целесообразным использовать для закрепления положительного опыта поведения повторные нравственные действия. Искусство воспитания, по Локку, состоит в использовании каждого благоприятного случая для создания специальных ситуаций, побуждающих ребёнка к желаемым повторным действиям, укрепляющим положительную привычку.

Методику выработки у ребёнка опыта нравственного поведения Локк связывал с развитием его нравственного сознания, без чего возможность полноценного нравственного становления личности представлялась ему немыслимой. В качестве важнейшего метода нравственного воздействия он рекомендовал убеждение, обращая внимание на то, что дети хорошо воспринимают доступные их уровню понимания доводы воспитателя, чувствительны к одобрению или порицанию, усваивают наглядные примеры поведения со стороны взрослых и т.д. “Однако самый простой и лёгкий и вместе с тем самый эффективный способ воспитания детей и формирования их внешнего поведения заключается в том, чтобы показывать им на наглядных примерах, как им следует поступать и чего они должны избегать”(№82).

В “Мыслях о воспитании” Локк даёт некоторые практические советы о том, как воспитать в детях щедрость, доброту и чувство справедливости. “Дети, живущие вместе, часто спорят из-за господства, из-за того, кому из них командовать над остальными. Кто бы ни начал этот спор, спор обязательно следует пресекать. Мало того, надо учить их относиться друг к другу с величайшей уступчивостью, снисхождением и корректностью”(№109). ”Что касается обладания и владения вещами, то учите детей легко и свободно делиться со своими друзьями тем, что у них есть. Нужно очень внимательно следить за тем, чтобы они (дети) не нарушали правил справедливости: нужно всякий раз, когда дети так поступают, исправлять их, а когда есть для этого основание, и строго взыскивать”(№110). Достаточно показательно в этом плане и мнение Локка относительно подарков. ”Подарки, которые принято делать детям родителей с солидным общественным положением в целях угождения, причиняют малюткам большой вред. Это развивает в последних гордость, тщеславие и жадность чуть ли не ранее, чем они научатся говорить”(№130).

Как мы видим, многие положения теории Локка были актуальны и прогрессивны не только в прошлом. И на сегодняшний день многие педагогические проблемы всё также остры, а потому все вышеперечисленные советы могут с успехом применяться современными педагогами и родителями, что поможет им избежать многих проблем воспитания.

Роль физического воспитания в педагогике Джона Локка.

Большое внимание в педагогике Локка уделялось физическому воспитанию детей. Физическое развитие будущего джентльмена стояло у Локка едва ли не на первом месте. Нам становится понятнее этот подход, если мы вспомним в каком времени жил Локк. Огромный экономический потенциал новых, недавно освоенных, земель, невысокий уровень развития транспорта и непривычные, часто экстремальные климатические условия требовали от предпринимателя огромной физической выносливости, ведь предприниматель должен был много ездить по свету, испытывая в дороге всевозможные лишения и трудности. Требования времени опять-таки, как в зеркале, отразились в педагогической системе Локка. “Насколько здоровье необходимо нам для профессиональной деятельности и счастья, и насколько каждому кто желает играть какую-либо роль в мире нужна крепкая конституция, способная переносить лишения и усталость, слишком ясно, чтобы требовались какие-либо доказательства ”(№3). Показательно в этом отношении и требование Локка в отношении постели. ”Постель ребёнка должна быть жёсткой и стёганое одеяло лучше перины, жёсткое ложе укрепляет члены, в то время как зарывание каждую ночь в перины изнеживает и расслабляет тело и часто является причиной слабости и предтечей ранней могилы. Далее, тот, кто привык спать дома на жёстком ложе, не будет страдать бессонницей во время своих путешествий”(№22). Подобные слова говорятся и в отношении закаливания. Оно должно было начинаться с самого раннего детства, чтобы тело ребёнка привыкло к действию неблагоприятных температур. ”Первое, о чём следует заботиться – это чтобы дети ни зимою, ни летом не одевались и не прикрывались слишком легко”.

К этому же пункту, на мой взгляд, можно отнести также требования Локка в отношении пищи ребёнка. ”Что касается пищи, то она должна быть совсем обыкновенной и простой. На завтрак и ужин очень полезно давать детям молоко, молочный суп, кашу на воде, овсянку и целый ряд блюд, которые принято готовить в Англии; нужно только заботиться о том, чтобы все эти блюда были просты, без обильных примесей и очень мало приправлены сахаром, а ещё лучше совсем без него. Особенно же тщательно следует избегать всяких пряностей и других вещей, которые могут горячить кровь. Следует также умеренно солить их пищу и не приучать их к сильно приправленным блюдам”(№13,14). Из этих наставлений следует, что Локк хотел, чтобы ребёнок в будущем был неприхотлив в еде, и отсутствие пряностей или изысканного блюда не отражалось бы на его самочувствии и воспринималось им как должное. Этот пункт, как и все остальные выше перечисленные, ориентирован на длительные путешествия и связанные с ним лишения, которые волей-неволей пришлось бы перенести юному джентльмену.

Локк также много говорил о пользе ремесла. Ремесло, по его мнению, было важным составляющим воспитания. Благодаря ремеслу юноша ... Читати далі »

Педагогическая деятельность и взгляды Адольфа Дистервега

Общественно-педагогическая деятельность Адольфа Дистервега.

Выдающийся немецкий педагог Фридрих Вильгельм Адольф Дистервег (1790—1866) является прогрессивным представителем германской буржуазно-демократической педагогики середины XIX века.

Он родился в небольшом промышленном городе Зиген в Вестфалии в семье чиновника-юриста. В 1808 году он поступил в Герборнский университет, где изучал математику, философию и историю, а затем перевелся в Тюбингенский университет, где закончил курс в 1811 году и позднее получил степень доктора философии.

В студенческие годы Дистервег познакомился с педагогическими идеями Руссо и Песталоцци. Решающее влияние на формирование его прогрессивных педагогических убеждений оказали годы деятельности (1813—1818) в образцовой школе города Франкфурта-на-Майне, в которой работали ученики и последователи Песталоцци. В отличие от Гербарта, оставшегося, как уже отмечалось, равнодушным к демократическим воззрениям Песталоцци, Дистервег сделался горячим приверженцем передовых социально-педагогических убеждений швейцарского педагога. Он решил посвятить себя делу образования народа и длительное время возглавлял учительские семинарии: сначала в Мерсе на Рейне, а затем в Берлине, которые сумел сделать образцовыми. Он преподавал в семинариях педагогику, математику и немецкий язык и одновременно являлся учителем опытных начальных школ при этих семинариях. Плодотворную педагогическую деятельность Дистервег успешно совмещал с большой литературной и методической работой. Он издал «Руководство к образованию немецких учителей» (1835), в котором изложил свои прогрессивные взгляды на общие задачи и принципы обучения, а также свыше двадцати учебников и руководств по математике, немецкому языку, географии, астрономии, пользовавшихся большой популярностью в Германии и других странах.

В России произведения Дистервега были хорошо известны еще при жизни автора. Так, в 1862 году была издана на русском языке его «Элементарная геометрия», нашедшая признание среди передовых педагогов.

С 1827 года вплоть до своей смерти Дистервег издавал «Рейнские листки для воспитания и обучения». В этом журнале он поместил свыше четырехсот статей по самым разнообразным педагогическим вопросам. Дистервег был поборником коренного улучшения дела подготовки учителей начальных школ. Он очень много сделал для профессионального объединения немецких народных учителей.

Дистервег горячо протестовал против господствовавшего в Германии еще с XVI века конфессионального (вероисповедного) обучения, при котором дети католиков и лютеран учились в отдельных школах. Он настаивал на прекращении опеки церкви над школой и осуществлении контроля над ней не священником, а специалистом-педагогом. Своими смелыми выступлениями Дистервег навлек на себя сильное недовольство правительства и реакционных кругов общества, возмущение духовенства.

В 1847 году, когда реакционное правительство Пруссии усиленно стремилось предотвратить назревавшую буржуазную революцию, Дистервег был уволен с должности директора Берлинской семинарии, а в 1850 году, после разгрома революции 1848 года, он вынужден был уйти в отставку. Но реакции все же не удалось расправиться с прогрессивным педагогом. Дистервег продолжал оставаться руководителем немецких народных учителей, которые избрали его сначала председателем Всегерманского учительского союза, а затем своим представителем в прусскую палату депутатов. Еще при своей жизни он заслужил почетное звание «учитель немецких учителей».

С 1851 года Дистервег наряду с «Рейнскими листками» выпускал еще «Педагогические ежегодники», смело обличая в этих изданиях силы реакции. Особенно энергично действовал он после выхода в 1854 году пресловутых прусских регулятивов. Это были реакционные школьные законы, посредством которых правительство стремилось прекратить проявление свободомыслия и всецело подчинить ее влиянию церкви. Регулятивы сильно сокращали объем знаний учащихся начальной школы и выдвигали на первое место закон божий с большим количеством материала для заучивания наизусть. Они сократили и объем знаний, даваемых учительскими семинариями, снизили уровень научной подготовки учителей народной школы.

Выступления Дистервега и общественности заставили правительство издать в 1859 году циркуляр, значительно ослаблявший силу регулятивов. Прогрессивную общественно-педагогическую деятельность Дистервег вел до последних дней своей жизни. Он скончался в 1866 году, заболев холерой.

Сущность воспитания, его цели и основные принципы.

Дистервег выступил с защитой идеи общечеловеческого воспитания, исходя из которой он боролся против сословного и шовинистического подхода к решению педагогических проблем. Задача школы заключается, по его мнению, в том, чтобы воспитывать гуманных людей и сознательных граждан, а не «истинных пруссаков». Любовь к человечеству и своему народу должна развиваться у людей в теснейшем единстве. «Человек — мое имя, немец — мое прозвище», — говорил Дистервег.

Важнейшим принципом воспитания Дистервег считал вслед за Песталоцци природосообразность. Природосообразность воспитания в его трактовке — это следование за процессом естественного развития человека, это учет возрастных и индивидуальных особенностей школьника. Он призывал учителей тщательно изучать своеобразие детского внимания, памяти, мышления; он видел в психологии «основу науки о воспитании». Большой заслугой Дистервега является его отношение к педагогическому опыту как источнику развития педагогики. Он указывал на необходимость изучения массовой практики воспитания детей и работы мастеров педагогического труда.

В дополнение к принципу природосообразности Дистервег выдвинул требование о том, чтобы воспитание носило культуросообразный характер. Он писал, что «при воспитании необходимо принимать во внимание условия места и времени, в которых родился человек и предстоит ему жить, одним словом, всю современную культуру в широком и всеобъемлющем смысле слова...». Но идеалистическая трактовка природы человека и самого хода исторического развития помешала Дистервегу прийти к полному пониманию социальной сущности воспитания. Но важно, что он отошел от индивидуалистической трактовки принципа природосообразности, свойственной Руссо, и подчеркнул необходимость установления тесной связи между воспитанием и духовной жизнью общества.

Одним из основных требований, которые современная действительность выдвигает перед воспитанием, должно быть, по мнению Дистервега, развитие в детях самодеятельности. Но у подрастающего человека оно приобретает ... Читати далі »

Г.С. СКОВОРОДА ПРО РОЗУМОВЕ, МОРАЛЬНЕ ТА ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

Розумовий розвиток людини, за Г.Сковородою, необхідний для пізнання навколишнього світу і самої себе - щоб дійти до істини. Джерелом усіх знань він вважав досвід, практику, життя. Природно, що вчений обстоював необхідність навчання всіх ді­тей, незалежно від їх соціального стану. Загалом школи мають бути рідномовними та доступними для навчання. Крім рідномовності, вчений обґрунтовував необхідність таких навчальних принципів, як доступність, зв'язок навчання з практикою, враху­вання інтересів кожної особистості.

До змісту освіти педагог включав граматику, математику, фі­зику, механіку, музику, філософію, медицину, юриспруденцію, географію, іноземні мови, хімію, астрономію, землеробство, мо­раль. Чим глибше і повніше оволодіває людина знаннями, тим більшу потребу вона відчуває у них.

Певний інтерес становлять поради Сковороди щодо роботи над книгою. Основою навчання Сковорода вважав наявність ін­тересу, бажання пізнати нове, до чого має спонукати вчитель. Серед засобів та методів навчання педагог виділяв лекції, допові­ді, бесіди, розмови, диспути. В процесі навчання треба, на його думку, враховувати нахили і здібності дітей, вікові та їх індивіду­альні особливості.

Заслуговують на увагу нетрадиційні форми навчання, що їх використовував сам педагог-просвітитель. Це уроки серед приро­ди з вихованцями Харківського колегіуму, просвітницькі уроки серед простого люду. Щодо останніх, то саме під час проведення таких педагог розмірковував про право люди на свободу, щастя та гідний спосіб життя. Дещо по-новому Сковорода використову­вав листування як метод навчання. В численних своїх листах він, враховуючи яскраву самобутність й індивідуальність кожного з своїх учнів, надавав їм конкретні поради у роботі з книгою, із ї питань самоосвіти та самовдосконалення.

Сковорода одним з перших в українській педагогіці звсрш ється до особистості вчителя. На його думку, вчитель мас пасам перед дбати і сприяти розкриттю та формуванню .у процесі п;> вчання природних нахилів та можливостей дитини. Важливим у цьому зв'язку с його положення про взаємоповагу і дружбу між учителем і учнем. ... Читати далі »

Для більшості птахів та комах політ на великих висотах — там, де повітря розріджене та бракує кисню, — заняття складне. Робота крил створює підіймальну силу завдяки опору повітря, і чим більша його розрідженість, тим меншою буде ця сила. Проте джмелі, як показало нещодавнє дослідження, здатні долати ці труднощі та підійматись на дійсно вражаючі висоти — навіть вище за Еверест.

У високогірних районах джмелів досить багато. Вчених давно цікавило, як ці крихітні створіння змогли подолати труднощі високогірного польоту та наскільки високо вони взагалі можуть злетіти. «Нас зацікавило, чи зможуть ці перешкоди — зниження щільності повітря та кількості кисню — обмежити висоту польоту джмелів», — розповідає Майкл Діллон з Вайомінгського університету в Ларамі. Щоб знайти відповідь на це питання, Діллон разом з колегами вирушили до Китаю — ловити джмелів на висоті 3 250 метрів над рівнем моря.

«Здавалось би — ні, не зможуть, — продовжує він. — Але насправді джмелі здатні літати високо, дуже високо». Як з’ясувалось в результаті досліджень, спіймані джмелі могли літати при тиску повітря, еквівалентному висоті 7 400 метрів над рівнем моря — таку висоту мають нижні вершини гірського масиву Аннапурна в Непалі. Більше того, двоє з досліджуваних джмелів спромоглись літати на висоті 9 000 метрів — а це вже вище за Еверест.

У розрідженому повітрі

Комах для досліджень вчені ловили в горах китайської провінції Сичуань — в регіоні з одним з найбільших у світі різноманіттям видів джмелів. «Оскільки ми люди, нам було холодно, ми мали проблеми з диханням, але ми були змушені бігати з сачками, намагаючись зловити джмелів, які з легкістю літали навкруги, ніби це було так просто», — згадує Діллон.

За його словами, збір та проведення експериментів з джмелями на великих висотах — єдиний спосіб, в який вчені могли провести ці дослідження. Коли джмелі потрапляють в полон, вони перестають літати і просто чекають, коли їх випустять. Тому важливо було відразу поміщати їх в спеціальну камеру для дослідження польоту та негайно розпочинати експерименти.

В польових умовах вчені саджали джмелів у спеціальну камеру з плексигласу і, використовуючи ручний насос, поступово викачували з неї повітря. В результаті цієї процедури тиск в камері зменшувався до значень, з якими джмелі стикнулись би на великих висотах. Діллон та його колеги продовжували викачувати повітря, симулюючи тим самим збільшення висоти, до тих пір, поки джмелі вже були не в змозі літати.

Рекордна висота, на якій вчені раніше знаходили джмелів, рівна близько 5 600 метрів над рівнем моря. Керуючись цими даними, під час першої поїздки в гори Діллон з колегами недооцінили необхідну товщину плексигласу, з якого були виготовлені камери для дослідження польоту, — він починав тріскатись раніше, ніж джмелі переставали літати, розповідає Діллон. Довелось повертатись за іншими, міцнішими камерами.

Ширше, а не швидше

Джмелі адаптувались до польотів у розрідженому повітрі завдяки збільшенню не частоти помаху крил, а його амплітуди. «Своїми крилами вони майже торкаються носа та кінчика черевця», — говорить Діллон. Вчений вважає, що завдяки цьому джмелі захоплюють більше повітря, створюючи достатню підйомну силу на великих висотах.

Найкращі «пілоти» дослідження мали найбільше співвідношення м’язової маси до маси тіла, тому, можливо, вони могли розмахувати крилами з більшою амплітудою, ніж інші спіймані джмелі. «Можна сказати, що це справжні джмелі-важкоатлети», — коментує Діллон. Він разом з іншим співавтором дослідження, Робертом Дадлі з Каліфорнійського університету в Берклі, опублікував результати їх праці в журналі Biology Letters.

Тим не менш, всупереч таким вражаючим можливостям, джмелі не мають ніяких підстав підніматись на Еверест, адже на таких великих висотах немає квітів. Так навіщо ж їм потрібні такі сильні крила? Вчені вважають, що надлишкову потужність джмелі використовують, наприклад, для транспортування нектару та пилку, під час якого маса тіла комахи збільшується майже вдвічі. Також екстраординарні здібності стають в нагоді, коли тікаєш від хижаків.

Далі Діллон планує дослідити, яким чином джмелям вдається дихати та забезпечувати тканини киснем в настільки розрідженому повітрі. «Вони літають на таких висотах, де кількість кисню приблизно вчетверо менша, ніж на рівні моря, — пояснює він. — За такої низької подачі кисню рівень їх метаболізму приблизно в сто разів вищий, ніж у нас з вами».

Джерело-http://www.eco-live.com.ua