Джерело - http://zhmurko.ucoz.ua

Здоров’я — стан живого організму, при якому всі органи здатні виконувати свої життєві функції. Охорона здоров’я громадян — одна з функцій держави. У світовому масштабі охороною здоров’я займається Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ). В Україні державним органом, що опікується здоров’ям громадян є Міністерство охорони здоров’я України.

Визначення поняття «здоров’я» є фундаментальною проблемою сучасної медико-біологічної науки. Оскільки це поняття має багато аспектів і обумовлене багатьма чинниками, то вимагає для свого розв’язання комплексного підходу. Всі добре уявляють собі, що «здоров’я — добре, а хвороба — погано».

Пояснити сутність здоров’я складніше, ніж сутність хвороби. Саме тому однозначного, прийнятного для всіх визначення поняття «здоров’я» поки що не існує. У преамбулі Статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) говориться,що здоров’я — це не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів, а стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя. Проте повне фізичне і душевне благополуччя може визначати лише ідеальне здоров’я, яке практично не зустрічається.

Вважається, що здоров’я – це нормальний стан організму, який характеризується оптимальною саморегуляцією, повною узгодженістю при функціонуванні всіх органів та систем, рівновагою поміж організмом та зовнішнім середовищем при відсутності хворобливих проявів. Тому основною ознакою здоров’я є здатність до значної пристосованості організму до впливів різноманітних чинників зовнішнього середовища. Завдяки цьому здоровий організм може витримувати значні фізичні та психічні навантаження, не тільки пристосовуючись до дії екстремальних чинників зовнішнього середовища, але й повноцінно функціонувати в цих умовах. Таким чином, здоров’я доцільно розглядати і як здатність організму активно та повноцінно пристосовуватись до змін оточення. Можна сказати, що здоров’я – це здатність організму перебувати в рівновазі з оточенням.

Багато хто з вчених розглядає здоров’я як форму життєдіяльності організму, яка забезпечує йому необхідну якість життя і максимально можливу за даних умов його тривалість. Зрозуміло, що здоров’я – це похідне від численних впливів на організм, у тому числі природно-кліматичних, соціальних, виробничих, побутових, психологічних чинників, способу життя і т.ін.

Можна також сказати, що здоров’я — це функціональний стан організму людини, який забезпечує тривалість життя, фізичну та розумову працездатність, достатньо високий рівень самопочуття, а також відтворення здорового потомства.

Стан здоров’я не є чимось статичним. Це динамічний процес, а, отже, стан здоров’я може покращуватись або погіршуватись. Кожна людина являє собою відкриту динамічну систему, тому існує широкий діапазон поняття «здоров’я» — від абсолютного здоров’я до граничних із хворобою станів.

Узагальнюючи всі наведені вище визначення поняття «здоров’я», доцільно сказати, що під здоров’ям треба розуміти процес збереження і розвитку біологічних, фізіологічних, психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності при максимальній тривалості активного життя.

Загального, прийнятного для всіх показника, за яким можна було б визначити рівень здоров’я чи його якість немає. Результати будь-яких аналізів, дані будь-яких обстежень мають значний діапазон коливань в залежності від статі, віку, конституційного типу, функціонального стану організму, географічних та метеорологічних особливостей місця проживання, характеру та інтенсивності праці, способу життя, особливостей харчування та багатьох інших чинників. Функціональний стан організму та показники його діяльності змінюються у тої самої людини навіть протягом декількох годин (одразу після пробудження і після вставання з ліжка, до прийому їжі та після її прийому і т.ін.).

Складові здоров’я

Показниками фізичного здоров’я є індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, досконале (за нормою) фізіологічне функціонування організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, генетичної спадщини, рівень фізичного розвитку органів і систем організму.

Показники психічного здоров’я є індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини, наприклад, збудженість, емоційність, чутливість. Психічне життя індивіда складається з цілей, потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, уяви, почуттів тощо. Психічне здоров’я пов’язане з особливостями мислення, характеру, здібностей людини. Показники духовного здоров’я є духовний світ особистості, сприйняття духовної культури людства, освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики.

Свідомість людини, її ментальність, життєва само ідентифікація, ставлення до сенсу життя, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей у контексті власних ідеалів і світогляду — все це обумовлює стан духовного здоров’я.

Показники соціального здоров’я пов’язане з економічними чинниками, стосунками індивіда з структурними одиницями соціуму (сім’єю, організаціями), з якими створюються соціальні зв’язки: праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров’я, безпека існування тощо.

В загальному вигляді соціальне здоров’я детерміноване характером і рівнем розвитку, які притаманні головним сферам суспільного життя в певному середовищі — економічній, політичній, соціальній, духовній. Ці складові тісно взаємопов’язані, вони в сукупності визначають стан здоров’я людини.

В реальному житті майже завжди спостерігається інтегрований вплив цих складових.

 А також можна ще розглядати здоровя з 6 аспектів:

Здоров'я — це стан повного психічного, фізичного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність захворювань та фізичних вад. При розкритті поняття здоров'я необхідно використати концепцію цілісності.

... Читати далі »

Джерело - http://zhmurko.ucoz.ua

З усіх проблем, з якими зіштовхувалися люди в ході історії людства, ймовірно, найбільш заплу-таною є загадка самої людської природи. У яких тільки напрямках не велися пошуки, безліч рі-зних концепцій було висунуто, але ясна та точна відповідь дотепер вислизає від нас.

Істотні труднощі полягають у тому, що між нами дуже багато розходжень.

Відомо, наскільки велике різноманіття людей, як багатоликі й іноді значні індивідуальні їхні якості. Серед, більш ніж п'яти мільярдів людей на нашій планеті не існує двох зовсім однако-вих людей, двох однотипних індивідуальностей. Ці величезні розходження ускладнюють, якщо не роблять взагалі неможливим, вирішення задачі по встановленню того загального, що поєд-нує представників людської раси.

Особистісний розвиток людини відбувається протягом усього життя. Особистість є одним з тих феноменів, що рідко витлумачуються однаково двома різними авторами. Усі визначення осо-бистості так чи інакше обумовлюються двома протилежними поглядами на її розвиток. З по-гляду одних, кожна особистість формується і розвивається відповідно до її вроджених якостей здібностей, а соціальне оточення при цьому грає дуже незначну роль.

Представники іншої точки зору цілком відкидають вроджені внутрішні риси і здібності особис-тості, вважаючи, що особистість – це деякий продукт, цілком сформований ході соціального розвитку. Очевидно, що це різнобічні точки зору процесу формування особистості. Незважаю-чи на численні понятійні й інші розходження, що існують між ними майже всі психологічні тео-рії особистості єдині в одному: особистістю, стверджується в них, людина не народжується, а стає в процесі свого життя. Це фактично означає визнання того, що особистісні якості і власти-вості людини здобуваються не генетичним шляхом, а внаслідок розвитку, тобто вони форму-ються і розвиваються.

Формування особистості – це, як правило, початковий етап становлення особистісних власти-востей людини. Особистісний ріст обумовлений безліччю зовнішніх і внутрішніх факторів. До зовнішнього відносяться: приналежність індивідуума до визначеної культури, соціально-економічному класу й унікального для кожного сімейному середовищу. З іншого боку, внутрі-шні детермінанти включають генетичні, біологічні і фізичні фактори.

Предметом мого дослідження є процес формування людської особистості під впливом сімей-ного фактора.

Влив сімейного фактора на формування особистості

Серед різних соціальних факторів, що впливають на становлення особистості, одним з найваж-ливіших є родина. Традиційно родина - головний інститут виховання. Те, що людина здобуває в родині, він зберігає протягом всього наступного життя. Важливість родини обумовлена тим, що в ній людина перебуває протягом значної частини свого життя. У родині заставляються ос-нови особистості.

У процесі близьких відносин з матір'ю, батьком, братами, сестрами, дідусями, бабусями й ін-шими родичами в дитини з перших днів життя починає формуватися структура особистості.

У родині формується особистість не тільки дитини, але і його батьків. Виховання дітей збагачує особистість дорослої людини, підсилює його соціальний досвід. Найчастіше це відбувається в батьків несвідомо, але останнім часом стали зустрічатися молоді батьки, що свідомо вихову-ють також і себе. На жаль, ця позиція батьків не стала популярної, незважаючи на те, що вона заслуговує найпильнішої уваги.

У житті кожної людини батьки грають більшу й відповідальну роль. Вони дають дитині нові зразки поводження, з їхньою допомогою він пізнає навколишній світ, їм він наслідує у всіх сво-їх діях. Ця тенденція усе більше підсилюється завдяки позитивним емоційним зв'язкам дитини з родителями і його прагненні бути схожим на матір і батька. Коли батьки усвідомлюють цю закономірність і розуміють, що від них багато в чому залежить формування особистості дити-ни, то вони поводяться так, що всі їхні вчинки й поводження в цілому сприяють формуванню в дитини тих якостей і такого розуміння людських цінностей, які вони хочуть йому передати. Та-кий процес виховання можна вважати цілком свідомим, тому що постійний контроль над сво-їм поводженням, за відношенням до інших людей, увага до організації сімейного життя дозво-ляє виховувати дітей у найбільш сприятливих умовах, що сприяють їх всебічному й гармоніч-ному розвитку.

Родина впливає на особистість дорослих не тільки у зв'язку з вихованням дітей. Більшу роль грають у родині взаємини між представниками різних поколінь, а також у межах того самого покоління (чоловіками, братами, сестрами, дідусями, бабусями). Родина як мала соціальна група впливає на своїх членів. Одночасно кожний з них своїми особистими якостями, своїм поводженням впливає на життя родини. Окремі члени цієї малої групи можуть сприяти фор-муванню духовних цінностей її членів, впливати на мети й життєві установки всієї родини.

Всі етапи розвитку жадають від людини адаптації до нових соціальних умов, що допомагають індивідові збагачуватися новим досвідом, ставати соціально більше зрілим. Багато етапів роз-витку родини можна передбачати й навіть підготуватися до них. Однак у житті бувають такі си-туації, які не піддаються передбаченню, тому що виникають миттєво, як би стихійно, напри-клад, важка хвороба когось зі членів родини, народження хворої дитини, смерть близької лю-дини, неприємності на роботі й т.п. Подібні явища також жадають від членів родини адаптації, тому що їм доводиться вишукувати нові методи взаємин. Подолання кризової ситуації найчас-тіше підсилює згуртованість людей. Однак буває, що така ситуація стає поворотним пунктом у житті родини, приводить до її розпаду, дезорганізує її життя.

Родина має величезне значення для розвитку особистості. Діти, позбавлений можливості без-посередньо й постійно брати участь у житті малої групи, що складає з рідних і близьких їм лю-дей, багато чого гублять. Особливо це помітно в маленьких дітей, що живуть поза родиною - у дитбудинках й інших установах цього типу. Розвиток особистості цих дітей нерідко протікає іншим шляхом, чим у дітей, що виховуються в родині. Розумовий і соціальний розвиток цих ді-тей часом запізнюється, а емоційне - загальмовується. Те ж саме може відбуватися з дорослою людиною, тому що недолік постійних особистих контактів є суттю самітності, стає джерелом багатьох негативних явищ і служить причиною серйозних особистісних порушень.

Відомо, що на поводження багатьох людей впливає присутність інших осіб. Багато індивідів поводяться в присутності інших людей інакше, чим тоді, коли залишаються одні. Причому як-що людина відчуває доброзичливе, добре відношення присутніх, то в нього найчастіше з'яв-ляєт ... Читати далі »

Проблема духовності молоді є актуальною і має явно виражений соціальний характер, оскільки пов`язана з таким фундаментальним поняттям, як формування особистості. Формування духовного світу молоді, духовності як провідної якості особистості - велике і складне завдання, що стоїть у центрі уваги педагогів, батьків, широкого педагогічного загалу.

Джерело - http://zhmurko.ucoz.ua/publ/

На сучасному етапі проблемою духовності займаються багато вчених, серед яких: О.Майкіна, Г.Сагач, Т.Зазюн, С.Соловейчик, І.Зеліченко.

Духовність - творча спрямованість, наснага, енергія людини. Вона визначає спрямованість усіх розумових, емоційно-чуттєвих, вольових якостей людини, її здатність до самоусвідомлення себе, як особистості. Саме духовність задає напрямок усім психічним характеристикам людини.

На сьогоднішній день існує багато різних підходів до поняття духовності. Розглянемо деякі з них.

Перший підхід формується на основі матеріалізму. В даному випадку духовність розглядається як індивідуальна вираженість у системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб:

1) ідеальної потреби пізнання;

2) соціальної потреби жити й діяти "задля інших".

Під духовністю переважно розуміється перша з цих потреб, а друга - під душевністю. З категорією духовності співвідноситься потреба пізнання - світу, себе, сенсу й призначення свого життя. Людина духовна настільки, наскільки замислюється над цими питаннями і прагне отримати на них відповідь. Об'єктивна користь духовної діяльності людини діалектично поєднується зі суб'єктивною безкорисністю, де нагорода - задоволення процесом пізнання оточуючого світу й задоволення від виконаного обов'язку. Ця відносна незалежність пізнавальної діяльності від негайного соціального схвалення робить духовність важливішим фактором розвитку цивілізації [1].

З точки зору провідного спеціаліста з психології індивідуальності, д.п.н. Л.М. Собчик духовність - це вищий рівень самосвідомості людини й емоційно диференційованого ставлення до явищ оточуючого життя. Це поняття не можна підмінити високим інтелектом й ерудицією, бо духовність людини - це вміння вийти за межі вузько егоїстичного прагнення вижити, досягти успіху, захиститися від негараздів. Це не тільки проблема самосвідомості, але й емоційна категорія, що в діалозі доброго і злого передбачає пріоритет першого. Для одних - це опора на мораль суспільства, на принципи релігійних догм, для інших - це власна совість, що не дозволяє перейти межу, за якою виникає небезпека зачепити інтереси інших людей. Наповнене духовним багатством життя передбачає не тільки включення в образ власного "Я" інформації про оточуючий світ, але й здатність розглядати своє "Я" у контексті світу. Тобто духовність - це поняття, що містить у собі небайдуже ставлення до оточуючого світу, прагнення наповнити своє життя любов'ю до країни, природи, людей, до того, що не є інструментом реалізації прагматичної необхідності. Духовність - це спрямованість людини на інші, нематеріальні цінності [2].

О.В. Сухомлинська в своїй роботі бачить духовність як складний психічний феномен самоусвідомлення особистості, внутрішнє сприймання, привласнення нею сфери культури, олюднення, вростання в неї і розуміння як власного надбання. Такий підхід передбачає розгляд духовної сфери як складової феномену культури [3].

Значне місце посідає поняття православної духовності. У православному християнстві духовність не розуміється як абстрактне релігійне життя, не ототожнюється з розумом, почуттями, високим рівнем розвитку творчих здібностей. Все це характеризує скоріше людину душевну. Православна духовність - це богоподібність, спрямованість усього життя, цілей і цінностей до Бога як джерела істинної духовності. Православна духовність неможлива без Христа, церковних таїнств і подвижницького життя; самовдосконалення, боротьби з гріхом у власній душі, безкорисливої любові до інших людей, - цим самим вона наближує людину до Бога, сприяє покращенню духовного світу [4]. Архієпископ Кам'янець-Подільський і Городоцький Феодор в одному з інтерв'ю сказав: "Людина - це не додаток до професії, а неповторна особистість, створена за образом і подобою Бога. Забуваючи про це, ми самі собі створюємо масу проблем - це і психічні розлади, і невпинне зростання наркоманії та алкоголізму (молода людина з пляшкою пива в руці - вже звична картина), і надзвичайно високий рівень дитячої злочинності." [6].

На думку Ж. Маценко, духовність є складним гармонійним поєднанням певних психічних та особистісних якостей людини. Як і будь-яке психічне явище, духовність виявляється у процесі взаємодії людини з довкіллям (природою, іншими людьми тощо), тобто має певні форми вияву, які можна досліджувати. Так, духовність виявляється у спрямуванні інтересів, нахилів людини на пізнання, засвоєння та створення духовних цінностей. Духовні цінності містять: загальнолюдські цінності (краса, добро, любов, знання ) та індивідуальні (інтереси, погляди, переконання, духовний ідеал, який є уявленням людини про такі якості особистості, такі особливості її ставлення до природи, людей, світу в цілому, які є гідними наслідування). У сукупності зазначені психічні утворення становлять духовні ціннісні орієнтації, які є однією з форм вияву духовності [7].

Формування духовності молоді особливо набуває актуальності сьогодні, коли складності соціально-економічного і політичного розвитку країни боляче вразили молодь. Серед дітей та молоді падає духовність, що пов'язано насамперед зі зниженням рівня життя в Україні, відсутністю соціальної захищеності, невизначеністю моральних орієнтирів у політиці держави і повсякденному житті. Засоби масової інформації та комунікації дедалі більше впливають на суспільство й особливо на молодь, пропагують насилля, зброю, силу, прищеплюють моральний конформізм і цинічно-гедоністичне ставлення до повсякдення.

Усе це призводить до відчуження дітей та молоді від моралі, спонукає їх до власних пошуків самореалізації, найчастіше в андеграундній субкультурі, і врешті-решт до певного заперечення духовності й моральності як суспільно і особистісно значущих феноменів. Ці процеси посилюються кризовим станом сучасної людини, яка перестає відігравати роль головного каналу долучення дитини до моральних начал і джерел розвитку моральності [5].

Архієпископ Кам'янець-Подільський і Городоцький Феодор, про якого ми уже згадували, щодо цього говорить: "За дітей зараз ведеться справжня війна, в якій з одного боку - церква, батьки та школа, а з другого - ідеологія розпусти з яскраво вираженим антихристиянським спрямуванням, секс-індустрія, контрацептичні фірми тощо. І якщо перші піклуються про дух ... Читати далі »