Джерело - http://zhmurko.ucoz.ua/publ/pedagogika/30

Розвиток науки, виробництва потребують масової підготовки людей, які відрізняються активністю, самостійністю, творчими здібностями. Найбільш відповідає цим потребам проблемне навчання.

Основними завданнями проблемного навчання є:

• розвиток мислення, здібностей учнів, їх творчих умінь;
• виховання активної творчої особистості, яка вміє бачити, ставити й вирішувати нестандартні проблеми;
• засвоєння учнями знань, умінь, які самостійно здобуті в ході активної пізнавальної діяльності.

Проблемне навчання - це така організація процесу навчання, основа якої полягає в утворенні в навчальному процесі проблемних ситуацій, визначенні учнями проблем і їх самостійному або за вимогою вчителя розв'язанні.

Проблемна ситуація - це ситуація, яка виникає в результаті організації вчителем взаємодії учня з пізнавальним об'єктом, завдяки якому виявляється пізнавальне протиріччя. Проблемна ситуація характеризується інтелектуальним ускладненням і потребою у вирішенні пізнавального протиріччя.

Проблема - це такий різновид питання, відповідь на яке не має в набутому досвідові суб'єкта і тому вона потребує відповідних практичних і теоретичних самостійних цій, які відрізняються від простого інформаційного пошуку.

шляхи утворення проблемних ситуацій

1. Спонукання учнів до пояснення явищ, фактів, їх зовнішньої невідповідності, протиріччя.
2. Спонукання до вибору правильного варіанта відповіді та обґрунтування.
3. Перехід від поодиноких фактів до узагальнень.
4. Зіставлення суперечливих фактів, явищ.
5. Вирішення протиріч між теоретично можливим засобом розв'язання завдання і практичною нездійсненністю обраного засобу діяльності та ін.

Отже, проблемна ситуація для людини виникає, якщо в неї є пізнавальні потреби та інтелектуальні можливості розв'язати задачу при наявності утруднення, суперечності між старим і новим, відомим і невідомим, умовами і вимогами.

Схематично можна виділити основні етапи вирішення проблеми:

• виявлення протиріч, створення проблемної ситуації, її усвідомлення суб'єктом;
• виділення проблеми, її формулювання на основі аналіз; ситуації;
• висунення гіпотез, пошук засобів розв'язання;
• аналіз гіпотез, установлення шляхів вирішення проблеми;
• перевірка правильності вирішення,
• самостійне оперування набутими знаннями.

Джерело - http://zhmurko.ucoz.ua

1 Вплив факторів навколишнього середовища на розвиток психіки

Організм це таке ціле, яке включено в більш широке ціле, з якого воно походить; наш людський організм є дитям природи і обов'язково утримує в собі й інтенсивно використовує фізичні закономірності природи, тобто організм існує тільки в природному середовищі, в процесі систематичного обміну продуктами з природним середовищем і існує глибинний, фундаментальний зв'язок нашого органічного існування з природою. А функція психіки й полягає, власне, у відображенні, утриманні, відтворенні та розвитку цієї єдності всіх істотних сил природи.

Той факт, що наше тіло і його психіка включені в загальну сукупність світових процесів і якось утримують у собі природу як ціле взагалі, припускає істотний безпосередній вплив цього цілого на нашу психіку, вплив природних пульсацій і ритмів на наш організм і наші психічні стани.

Всі ці впливи природи на нашу психіку можна представити у вигляді деяких кіл впливу:

1. Найбільш фундаментальним колом, що описує такий вплив, є коло космічного життя. В давнину в цьому сенсі говорили про народження під певною зіркою, тобто про деякий стан світу і космічних процесів, які надають первинний (а потім і подальший) вплив на нашу психіку і, відповідно, на життя, його спосіб. Тут мова йде про якийсь ізоморфізм (наявність загальних властивостей) станів світу, космосу і наших психічних станів, космічних процесів і динаміки нашого життя. Загальне життя природи, цілісність космічного життя якось відтворюється в нашій психіці і є, мабуть, її найбільш глибинним пластом.

2. Друге, більш вузьке, коло складає ціле життя Сонячної системи, в яке ми включені. Звернемо увагу, що друге коло утримує в собі попереднє коло, перше коло, так само як і кожне наступне коло впливів утримує в собі попереднє коло, частиною якого воно є.

Сонячна система вже більш безпосередньо задає умови нашого життя, визначає її характер і структуру. І немає нічого дивного, що ми чутливо реагуємо на ритміку сонячної системи. Вже давно з'явилися і відповідні наукові дисципліни, які досліджують ці впливи (космобіологія, геліобіологія, геліопсихологія). Давно було відмічено, що, наприклад, сонячні спалахи, підвищення його радіоактивності безпосередньо впливають на класові психічні стани. Такі впливи являють собою саме загальні впливи, а психіку, яка це сприймає, слід розглядати як надіндивідуальну складову психіки.

3. І третім, ще більш безпосереднім, колом впливів є життя Землі. За своєю природою, біологією, влаштуванням нашої психіки (а потім і свідомості) ми є дітьми Землі, земних природних умов. І наше історичне буття, історія зумовлені специфічним земним буттям, яке визначають особливі природні умови нашої планети і її планетарне життя.

а) Безсумнівним є вплив на психобіологічну організацію клімату в сукупності з цілісністю природних умов. В умовах теплого клімату існує якийсь специфічний психічний комплекс, психічна структура, які можна позначити "душевною легкістю", люди в умовах теплого клімату більш експресивні, рухливі, "вільні", динамічні. І навпаки, в умовах холодного клімату переважає строгість, організованість, ритмічність життя і відповідні такому життю властивості психіки. А помірний клімат визначає щось на кшталт середньої психічної організації (врівноваженість, стриманість тощо).

б) Частинам світу, географічним умовам середовища проживання відповідають расові біопсихічні особливості, які формуються в процесі пристосування організму до середовища. І оскільки тут середовище загальне для всіх індивідів, що проживають в даній частині світу, то й психобіологічні особливості, що утворюються в процесі пристосування до середовища, є загальними для всіх індивідів даної групи.

в) Природні умови визначають також і первинні умови виробничої діяльності людей, визначають характер, способи, ритм виробничої діяльності, взагалі загальний характер рухів, психодинаміку, ритм всієї поведінки і реагування. Так, степовий житель звик оглядати простір одним поглядом, інша справа житель гір, у нього орієнтування будується вже по-іншому.

Таким чином, психіка та її стани імітують зовнішні умови в процесі пристосування до них, і через відтворення таких імітацій вони утримуються в самій психіці і стають її моментом.

4. Природні ритми також впливають на психіку людини. Наприклад, зміна пір року відображається у психічних станах людини ("весняний настрій" і "осінній настрій"). Так само і часу доби відповідають певні схильності. Ранку більш відповідає неуважність, дню зосередженість, активність, вечору відповідає вихід з діяльності, схильність до роздумів, рефлексії, а ночі спокій, сон, вхід вглиб себе, у власне самопочуття і одночасно відпочинок. Сюди можна додати ще метеорологічні зміни та їх ритміку; у людей в таких станах болять рани, загострюються захворювання (так що вони можуть грати роль барометра). Гегель каже з цього приводу, що душа відчуває стани природи, бо вона сама природа.

Таким чином, мова йде про природну психіку, яка знаходиться в гармонії з природними станами. Розвиток психіки в цьому сенсі не має йти врозріз з природними процесами, не повинно суперечити закономірностям природи. Необхідне систематичне дослідження природних умов і їх впливу на психіку, а потім, з опорою на систему таких знань, організація оптимального функціонування і розвитку психіки, використання максимально можливої кількості психічних ресурсів.

2 Вплив різних факторів навколишнього середовища на емоційний стан людини

Одним з основних факторів навколишнього середовища, які впливають на емоційний стан людини, є природний ландшафт. Людина завжди прагне в ліс, в гори, на берег моря, річки або озера. Тут вона відчуває прилив сил, бадьорості. Недарма кажуть, що найкраще відпочивати на лоні природи. Санаторії, будинки відпочинку будуються в найгарніших куточках. Це не випадковість. Виявляється, що навколишній ландшафт може по-різному впливати на психоемоційний стан.

Споглядання красот природи стимулює життєвий тонус і заспокоює нервову систему, позитивно впливає на фізичний і емоційний стан людини. Після перебування в місті, людина, опинившись на лузі, у лісі, в парку, завжди відчуває полегшення. Той, хто був схвильований, заспокоюється, хто відчував занепад сил, відчуває бадьорість і свіжість. Виявилося, що такий ... Читати далі »

Джерело - http://zhmurko.ucoz.ua

Хто може заперечити думку, що майбутнє психічне здоров’я нації залежить від того, наскільки сьогодні ми зуміємо забезпечити зростаючій особистості такий важливий для неї психологічний комфорт, створити умови, у яких гарантувалося б душевне здоров’я, оптимальне фізичне, духовне і соціальне благополуччя. Однак статистика попереджає: неухильно збільшується кількість нервових, неврівноважених, гіперактивних дітей з порушеннями психіки. У наш час варто приділити особливу увагу стану психічного здоров’я дитини та психологічним чинникам його порушення.

 Проблема психологічного здоров’я недавно піднялася у науково – психологічній літературі, нею займалося багато вчених, психологів та філософів.

На думку авторів (Л.І.Божович, А.А.Бодалев, В.С. Мухіна,Т.А. Рєпіна та інших) дитина як найбільш чутлива частина соціуму піддається різноманітним негативним впливам. Останніми роками, свідчать спеціальні експериментальні дослідження, найбільш розповсюдженими явищами є тривожність і страхи в дітей дошкільного віку (І.В. Дубровіна, В.І.Гарбузов, А.І. Захаров та інші).

 Проблема страхів є актуальна як у батьків так і у дітей дошкільного віку й нині. Страх, який виникає є найнебезпечніший із усіх емоцій.

 Психологічне здоров’я на всіх етапах онтогенезу забезпечує повноцінний розвиток особистості (інтелектуальний, емоційно-вольовий, комунікативний, духовно-моральний); сприяє становленню особистісного «Я» та ефективній самореалізації особистісних особливостей [12].

 Стан психологічного здоров’я дитини характеризується показниками нервово-емоційного розвитку та характером перебігу пізнавальної активності. Здорова дитина завжди життєрадісна, активна, комунікативна, має оптимальний рівень розумового розвитку. Саме від емоційного стану залежить і пізнавальна активність дитини, і характер її спілкування з однолітками та дорослими, і поведінка. Причому, чим менша дитина, тим відчутніша ця залежність [12].

 У ситуації соціальної нестабільності на сучасну дитину впливає безліч несприятливих факторів, здатних не тільки загальмувати розвиток потенційних можливостей особистості, а й повернути процес її розвитку назад. Протягом останнього десятиліття спостерігаємо удосконалення журналістських форм і методів впливу, використовуючи страхи суспільства. Це помітно як на світовому, так і на українському медіарівні [6].

 Розглядаючи тему страху у медіа діяльності, не можемо оминути тему етики та права. Наразі в Україні не існує жодного нормативного документу, який би передбачав відповідальність мас-медіа за нагнітання страхів у суспільстві. Існують лише загальні положення, які можуть піддаватися довільній трактовці. Наприклад, Закон України „Про телебачення і радіомовлення” у Ст. 6 („Неприпустимість зловживання свободою діяльності телерадіоорганізацій”) прописує такі заборони як:

 – необґрунтований показ насильства;

 – трансляція програм або відеосюжетів, які можуть завдати шкоди фізичному, психічному чи моральному розвитку дітей та підлітків, якщо вони мають змогу їх дивитися [15]      .

 Тобто реальних правових механізмів щодо обмеження в українському телепросторі матеріалів, що викликають страх і тривогу, сьогодні не існує. Серед державних посадовців побутує думка, що питання захисту суспільної моралі – справа лише громадських організацій, держава ж не має втручатися в такі „делікатні” питання. Тому доречніше вести мову про питання етики та медіаекології інформаційного простору України. Відповідно, раціоналізацію проблем і явищ, що можуть викликати страх і тривогу можна вважати універсальним засобом стримування суспільного напруження, що може мати місце після тривожних повідомлень про політичну чи фінансову кризу, стихійне лихо або техногенну катастрофу, а нагнітання страху і тривоги у ЗМІ досягають критичної межі, що загрожує високим рівнем катастрофічної свідомості в певних соціальних групах, а відтак – можна очікувати сплеск агресивної поведінки, паніки, нездорового ажіотажу, або навпаки – відстороненість та відчуження від соціальних процесів, чи інші небезпечні форми суспільної реакції [15].

 Тому велику увагу проблемі страху приділяється в роботах вітчизняних психологів і психотерапевтів, які відзначають зростання числа дітей з різноманітними страхами, підвищеною збудливістю і тривожністю. На думку авторів (Л.І.Божович, А.А.Бодалев, В.С. Мухіна,Т.А. Рєпіна та інших) дитина, як найбільш чутлива частина соціуму, піддається різноманітним негативним впливам. Останніми роками, як свідчать спеціальні експериментальні дослідження, найбільш розповсюдженими явищами є тривожність і страхи в дітей дошкільного віку (І.В. Дубровіна, В.І.Гарбузов, А.І. Захаров та інші). Дитячі страхи в тій або іншій мірі обумовлені віковими особливостями і мають тимчасовий характер. Однак ті дитячі страхи, які зберігаються тривалий час і важко переживаються дитиною, говорять про нервову ослабленість малюка, неправильну поведінку батьків, конфліктні відносини в сім’ї і в цілому є ознакою неблагополуччя. Більшість причин, як зазначають психологи, лежать в області сімейних відносин, таких як потурання, непослідовність у вихованні, негативне або дуже вимогливе ставлення до дитини, яке породжує в неї тривогу і потім формує ворожість до світу [14, 9].

 Натомість, соціальні страхи можуть витікати з страхів біологічних, але, завжди мають специфічний соціальний компонент, який в них виходить на перше місце, відтісняючи примітивні фактори виживання. Конкретні форми прояву соціальних страхів залежать від особливостей історичної епохи і типу суспільства, специфіка яких полягає, по-перше, в їх опосередкованому характері (коли об’єкти, що викликають страх не можуть безпосередньо самі по собі завдати шкоди людині ), а, по- друге , в їх надзвичайній поширеності.

Переважна кількість психологічних досліджень, що присвячені проблемі страхів, зосереджені на вивченні їх вікових особливостей у дітей з нормальним розвитком, та незначна кількість праць певною мірою спрямована на дослідження шкільних страхів (О.І.Захаров, Н.В.Карпенко, Є.В.Лісіна, Н.Ю.Максимова, К.Л.Мілютіна, Є.В.Новикова, М.В.Осоріна, О.М.Прихожан та ін.) [16].

 Як бачимо проблема страхів є актуальна як у батьків так і у дітей дошкільного віку й нині. Страх, який виникає є найнебезпечніший із усіх емоцій. Відповідно, під дією страху психіка дитини характеризується загостреною сприйнятливістю, ранимістю, нездатністю протистояти несприятливим впливам. Поведінка дошкільнят стає пасивною, розвивається афективна замкнутість. У зв’язку з цим гостро виникає питання ранньої діагностики дошкільнят.

... Читати далі »