українська мова. 9 клас.

тема: Складні речення із сурядним і підрядним зв’язком. Розділові знаки в них.     

[ Викачати з сервера (38.5 Kb) ]   

Українська література. 8 клас.

 Тема: О.Довженко. «Ніч перед боєм». Героїзм, самовідданість, патріотичні почуття українців. Образи діда Платона та Діда Савки. Їхній моральний урок для солдатів.

        У творі О.Довженка “Ніч перед боєм» ми можемо побачити патріотичні мотиви. Вони виражаються як у солдат так і у дідів. У кожного з них був свій патріотизм, особистий. Діди були вже старі, але хотіли допомогти якомога більше своїм землякам, хоча осуджували їх за боягузтво. Солдати, які були у землянці, після оповіді Колодуба і звістки про смерть дідів були наповнені ненавистю до ворога і були готові віддати відсіч ворогу. Образ дідів, Савки і Платона, символізують невмирущий героїчний дух рідного народу. Постаті стареньких уособлюють глибоку мудрість, зневагу до смерті, сміливість, здатність до самопожертви.

      Робота з підручником(стор.210)

-Хто веде оповідь у творі?   

- Що ви дізнались про Петра Колодуба в епізоді розмови його з молодими бійцями.

- Яку зовнішність мав Колодуб?

- Чому Довженко дав головному герою саме таке ім’я та прізвище?

- Розкажіть яким був дух бійців на момент зустрічі з дідами Платоном та Савкою. Чи виправданим був відступ солдатів? (стор. 211)

- ЯК дід Платон охарактеризував усіх бійців, що відступали. Чи справедливою була така оцінка?

- Чи жалів він їх?

- Перевізники згадують у розмові з бійцями про нове реміння. З якою метою автор акцентує увагу на цій художній деталі?

Чого ж все-таки не вистачало бійцям?

- Чому автор взяв простих людей для відтворення героїчного вчинку?

- Як Колодуб і бійці виправдовувалися перед дідами за відступ (стор.214)

- Які слова Платона Півторака воїни запам’ятали на усе життя?(стор.215)

- Який вчинок здійснили Платон Півторак і дід Савка? Зачитайте(стор.216)

- Як ви думаєте: чи страшно було дідам перевізникам?

- Як зміцнився бойовий дух Колодуба, після того, як він дізнався про загибель дідів- перевізників?(стор.216)

Домашнє завдання: прочитати повість; виписати цитати до характеристики дідів, Колодуба та бійців.; написати твір- мініатюру «Таке страшне слово війна»

 

 Тема: Ніна Бічуя «Шпага Славка Беркути» Повість про школу й проблеми дорослішання, про роль батьків у вихованні дітей. Особливості композиції твору.

          Повість розповідь про школу і проблеми дорослішання міських підлітків, їхнє навчання, дозвілля і життя поза школою.У творі автор акцентує увагу на ролі батьків, піднімає проблему особистості в сучасному світі.

         Особливсть композиції полягає в тому, що повість починається з епізоду, який спонукає до роздумів, непевності протягом усього читання. Потім дія повертає у часі назад, описується кожний з чотирьох героїв повісті окремо від інших і у взаємодії.

            Візитна картка твору.

... Читати далі »

Учитель: Жмурко О.О.

ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ МИСЛЕННЯ

Однією з найскладніших форм відображення дійсності є мислення.

Мислення — процес відображення в свідомості людини буття в його істотних зв’язках і відношеннях між об’єктами і явищами.

Характерним для ВНД людини є висока здатність до абстрактно-логічного мислення, яке формується в ранньому віці.

В розвитку мислення одне з центральних місць посідає виникнення і формування понять. Як відомо, кожне слово є “сигналом сигналів” — дуже рухливим, пластичним комплексом конкретних подразників, які становлять поняття, виражене даним словом. Утворившись один раз, такий комплекс починає вбирати в себе нові конкретні подразники, засвоюючи одні з них і диференціюючи інші. Протягом усього життя людина безперервно поповнює зміст своїх понять, приводить їх у зв’язок одне з іншим.

Особливістю навчання у шкільному віці є необхідність формування нових уявлень на основі наявних понять.

У навчанні старшокласників значна увага повинна приділятися розвитку в них навичок утворення нових більш абстрактних понять і словесного оперування цими поняттями.

Збагачення змісту понять, встановлення між ними спільних зв’язків і повсякденне тренування їх мовного виразу дозволяє поступово оволодівати дедалі складнішими формами людського мислення.

Здатність мозку до відображення дійсності грунтується на його складній будові, перебігу нейрофізіологічних процесів та ідеальній психічній діяльності, яка протікає на цій основі.

Досліджуючи вищу нервову діяльність тварин, І.П. Павлов спочатку не відокремлював її від психічної діяльності. Згодом він прийшов до висновку, що психічні процеси найтісніше зв’язані з фізіологічними явищами, але не зводяться до них.

При вивченні психічної діяльності користуються здебільшого електрофізіологічними методиками: реєстрацією ЕЕГ, “хвилі чекання”, викликаних та надповільних потенціалів.

Електроенцефалограма дозволяє фіксувати сумарну активність нейронів за різних станів організму. “Хвиля чекання” відображає типи мислительної діяльності в різних людей. Викликані потенціали характеризують особливості взаємодії нейронів і їх ансамблів у процесі аналітико-синтетичної діяльності мозку. Надповільні потенціали відбивають стійкі стани систем мозку, рівень їх збудливості та готовність до діяльності, настроювання на мислительну та інші види діяльності.

Психічна діяльність включає системні процеси, які об’єднують фізіологічні прояви в одне ціле. Значний внесок у розрізнення психічних і фізіологічних явищ було зроблено на основі принципу домінанти (О.О. Ухтомський, 1923). Цей принцип пояснює виникнення інтегрального (психічного) образу як продукта пережитих домінант, як результату суб’єктивного відображення об’єктивно існуючого світу.

Психічні стани та процеси виникають як узагальнені образи, в основі яких лежать коркові домінанти. Вони зберігаються в несвідомій сфері в прихованій формі як сліди минулої діяльності і можуть активно діяти в полі свідомості. Такі домінанти можуть не лише формувати психічні образи, випливаючи в поле чіткої уваги, але й вступати в конфлікт одна з іншою.

Потрібно ще раз наголосити, що всяке поняття й уявлення є слід пережитої колись домінанти. Цей слід, а деколи й уся домінанта може виражатись відповідним сигналом.

Психічна діяльність виникає на певному етапі розвитку життя, як більш досконала форма відображення об’єктивної дійсності у вигляді відчуттів і сприймання, які призводять до її усвідомлення. Свою діяльність свідомість здійснює на основі коркових домінант. З іншого боку свідомість сама формує домінанти, які мають адаптивне значення. Домінанта порушує рівновагу між нервовими центрами і тим самим зближує організм із навколишнім середовищем, збагачує його новими можливостями.

Не всі психічні явища та процеси відбиваються в нашій свідомості. Все те, що вже пізнано, або за певних умов може бути усвідомленим, відносять до неусвідомлених психічних явищ.

Гадають, що в мозку існує механізм психологічного захисту. Він реагує на слабкі, але важливі для людини подразники. І хоча вони не усвідомлюються, однак викликають біоелектричні, вегетативні та психічні зміни.

Пам’ять та її механізми

Пам’ять — здатність сприймати, відбирати, закріплювати, зберігати і забувати інформацію, одержану внаслідок навчання. Пам’ять властива всьому живому. Людина запам’ятовує у мовній формі, а зберігає інформацію у вигляді загальних положень.

Подразники, надходячи з першої сигнальної системи в другу, кодуються словами, які за допомогою мислення формують ідею. Ідея передається для зберігання в довгострокову пам’ять. Відтворення інформації відбувається у зворотному порядку.

Розрізняють короткочасну (первинну) і довготривалу (вторинну і третинну) пам’ять. Деколи виділяють ще чутливу пам’ять.

Об’єм інформації, який сприймає людина, значно менше тієї кількості, яка сприймається аналізаторами. З 50 біт/с інформації, що фіксується всіма органами чуття, лише 0,5 біт/с переходить в довготривалу пам’ять. Запам’ятовування відбувається шляхом витіснення менш важливої інформації. Частина сигналів протягом часток секунди зберігається у вигляді фізичних параметрів подразника і не досягає свідомості (чуттєва пам’ять).

Клінічні спостереження над людьми (хронічні алкоголіки) показали, що в них втрачається пам’ять на недавні події при збереженні давніх пам’ятних слідів. Такі ж порушення спостерігаються після струсів мозку, а також при його вогнищевих ураженнях. На цій підставі було виділено короткочасну та довготривалу пам’ять.

... Читати далі »

Лишайники – симбіотичні організми, які є складними об’єктами для фізіологічних досліджень, тому що складаються із двох протилежних компонентів – гетеротрофного гриба та автотрофної водорості. Вчені вважають, що у них ще досить багато таємниць.

 Інтенсивність фотосинтезу у лишайників набагато нижча, ніж у вищих рослин. Спостереження та вимірювання відношення продуктивності асиміляції у листуватих лишайників та картоплі складає 1 : 16. Вчені пояснюють це тим явищем, що у лишайників наявні часті періоди екологічної депресії – висихання та повернення до нормального життєдіяльності, навіть, в умовах низьких температур та незначного вмісту вуглекислого газу, де інші рослини там гинуть. Цим же можна пояснити і їх повільний ріст.

 Процес фотосинтезу у лишайників залежить від багатьох екологічних факторів. Хлоропласти клітин у слані під шаром із гіфів одержують значно менше світла, ніж хлоропласти під епідермою у листках вищих рослин. Температурний оптимум фотосинтезу для більшості лишайників знаходиться у межах від +10 до +250С, хоча поглинати вуглекислоту можуть і до +350С, і до -250С.

 Для нормальної фотосинтетичної діяльності слані лишайників повинні містити певну кількість води. Але, на жаль, більшість лишайників дуже нерегулярно постачаються оптимальною кількістю вологи. Зате при надмірній кількості води у навколишньому середовищі, вони поглинають її у великій кількості. Але віддача води відбувається також досить швидко. Наприклад, при освітленні лишайників сонцем, вони втрачають вологу уже через 30-60 хвилин і стають крихкими. Існують дослідження, що лишайники найактивніше фотосинтезують вранці і ввечері.

 Швидкість приросту лишайників залежить від загальних екологічних умов. Найінтенсивніший приріст на початкових стадіях розвитку, коли органічні речовини, які синтезуються фікобіонтом, надходять досить рівномірно в усі частини слані. Коли слань набуває відносно великих розмірів і стає товщою, її ріст уповільнюється. Інколи слань всередині відмирає, а наростає лише по периферії. Тривалість життя лишайників та їхній більш-менш постійний приріст у межах певної кліматичної області привів вчених до думки, що можна визначати вік субстратів, на яких вони поселяються. Такий метод назвали ліхенометрією: на субстраті вимірюють діаметр найбільших сланей і, знаючи їхній середньорічний приріст у даній місцевості, обчислюють мінімальний вік цього субстрату.

 Цікаво, але лишайники по-різному реагують на забруднення повітря: деякі з них не витримують, навіть, найменшого забруднення та гинуть, інші, навпаки, живуть лише у містах чи інших населених пунктах з відповідними антропогенними умовами. У зв’язку із цим з’явився напрямок індикаційної екології – ліхеноіндикація.

 Прогулюючись лісом можна побачити різні лишайники, які ростуть на стовбурах дерев: великі плямисті листуваті, великі накипні, звисаючі з гілок «бородаті»… Всі вони живі, красиві, інколи покривають більше половини поверхні стовбура. Але, якщо пройти по міському парку, такого вже не побачити: лишайників можна знайти у вигляді маленьких плямочок у тріщинах кори.  Таку відмінність між природною зоною та культурними ландшафтами помітили ще у ХІХ ст.. і стало зрозуміло, що частина лишайників дуже чутлива до міських умов, а саме до стану повітря. Вченими були зроблені висновки про те, що одні з них ростуть тільки у природних умовах незайманих культурою, інші переносять незначний вплив цивілізації, а треті можуть спокійно існувати і у великих містах, звичайно більше на їхній периферії.

При вивченні лишайників, які ростуть у містах були виявлені загальні закономірності:

- чим більше індустрії в місті, тим більше забруднене повітря, і тим менше зустрічається в таких місцях лишайників, вони менше покривають стовбури дерев і мають низьку життєздатність;

- при підвищенні ступеня забруднення повітря першими зникають кущисті лишайники, за ними – листуваті, а вже потім накипні.

Видовий склад лишайників у різних частинах міста (у центрі, на околицях, в індустріальних районах, у парках) виявляється настільки різноманітним, що вчені стали у межах міст виділяти так звані «зони лишайників». Вперше вони були виділені у Стокгольмі, де:

- фабричний район назвали «лишайниковою пустелею», бо повітря було досить забрудненим і лишайників майже не було;

- «зоною змагання» називали частину міста із середнім забруднення повітря, де лишайників було зовсім мало;

- «нормальна зона» - периферійні райони, де зустрічається велика кількість видів лишайників. Пізніше такі області стали виділяти і в інших великих індустріальних містах. Цікаво, що з кожним десятиріччям «лишайникова пустеля» збільшується за площею.

За останні сто років було з’ясовано, що із компонентів забрудненого повітря на лишайники негативно впливає діоксид сірки. Ця речовина у концентрації до сотих міліграма на 1 м3 повітря починає свою негативну дію: у хлоропластах з’являються бурі плями, починається деградація хлорофілу і плодові тіла стають кволими. Концентрація до десятих міліграма згубно діє на всі види лишайників. Штучним шляхом було перенесено природні лишайники у хімічно забруднені місця, і лише незначна їхня частина змогла пристосуватися до отруєного середовища, а всі інші загинули. Тому що у забруднених містах на лишайники діє не лише діоксид сірки, а також оксиди азоту, вуглецю, сполуки фтору…, крім цього у містах повітря сухіше, тепліше та, менш світліше. Адже лишайники люблять вологі місця існування.

Таким чином, прогулюючись по парках, скверах, лісах за допомогою лишайників, а саме їхньої кількості та розмірів, ми можемо визначити у якому місці повітря більш забруднене, а де чистіше.

Учитель: Жмурко О.О.

Учитель: Жмурко О.О.

Будова рослинної та тваринної клітини

Еукаріотичні клітини, якими є рослинна і  тваринна клітина, відрізняються від прокаріотичної (бактеріальної) наявністю складно організованого клітинного ядра, цілим набором мембранних органоїдів та рядом інших структур цитоплазми. Розглянемо детальніше будову рослинної та тваринної клітини.

Структури, загальні для рослинних і тваринних клітин

Консуме́нти — це гетеротрофні організми, що одержують енергію за рахунок споживання готової органічної речовини.

У одному трофічному ланцюзі можуть бути консументи 1-го порядку (рослинноїдні тварини) та консументи 2-го та 3-го порядків (хижаки).

Наприклад, консументи 3-го порядку (крупні хижаки) поїдають консументів 2-го (дрібні хижаки), які поїдають, у свою чергу, консументів 1-го порядку.

Продуце́нти — організми, які продукують органічні речовини із неорганічних сполук. Організми, які здатні до фото- або хемосинтезу.

Вони є автотрофами, тобто організмами, які здатні синтезувати з неорганічної речовини необхідні їм для життя органічні речовини. Це вищі рослини (крім паразитних та сапрофітних), водорості, деякі бактерії (залізобактерії, сіркобактерії) та ін.

До них належать

автотрофи (вищі рослини, водорості, деякі бактерії), які синтезують із неорганічних речовин органічні в процесі фотосинтезу;

хемотрофні організми (мікроорганізми), які синтезують органічну речовину з неорганічної за рахунок енергії окислення аміаку, сірководню і інших речовин.

Ефективність роботи продуцентів — одна з важливих функціональних характеристик природних ландшафтів. Вона залежить від двох груп причин: одна з них пов'язана з внутрішніми особливостями продуцентів і можливостями їх фотосинтетичного апарату, які визначають теоретично можливу швидкість створення первинної продукції. Інша група причин пов'язана із зовнішніми екологічними факторами, виступаючими як обмежувачі фотосинтетичної активності рослин. Для кількісної оцінки ефективності функціонування фітоценозів використовується спеціальний показник — ККД використання радіації, розрахунок якого базується на зіставленні продуктивності рослинного покриву з кількістю поглиненої фотосинтетично активної радіації (ФАР). За даними В. Лархера, найбільший ККД відзначається для ландшафтів екваторіальних лісів (4,5%). Ефективність роботи продуцентів у різних зонах знижується при лімітуючій дії гідротермічних факторів. Самий низький ККД спостерігається в пустельних і напівпустельних ландшафтах тропіків (0,05%), де в поясі високого тиску рідкісний дефіцит вологи поєднується з максимальними величинами сонячної інсоляції.

Сапротро́фи, редуценти (сапрофіти) — організми, що отримують необхідні для життєдіяльності речовини, руйнуючи залишки мертвих рослин і тварин чи відмерлі частини рослин і тварин, абсорбуючи розчинні органічні сполуки.

Оскільки сапротрофи не можуть самостійно виробляти необхідні їм сполуки, вони вважаються типом гетеротрофів. Вони включають багато грибів (решта — паразитичні, мутуалістичні або коменсалістичні симбіонти), бактерій і найпростіших.

Тварини, що живляться падаллю та екскрементами, наприклад скарабей священний, стерв'ятники, олігохети, багатоніжки, раки, соми, грифи, і деякі незвичайні не-фотосинтезуючи рослини також іноді називають сапротрофами, але їх точніше називати сапрофагами.

Учитель: Жмурко О.О.

популяция, стада, Среда обитания, Вид и его структура, Плотность вида

Вид и его структура.

Животные живут на нашей планете везде: в наземно – воздушной и водной среде, в почве и организмах других существ. В природе организмы, сходны по строению, способны свободно скрещиваться между собой и давать плодовитое потомство, образуют виды. Каждый вид, в свою очередь, занимает определенную часть земного шара, то тесть имеет свой ареал и состоит из отдельных популяций.

Популяция – совокупность особей определенного вида, длительное время занимающих часть его ареала. При этом одни популяции вида частично или полностью изолированы от других.

Условия обитания в разных частях ареала всегда отличаются: где они более пригодны для существования особей данного вида, там будет и наиболее высокая их плотность.

                Плотность вида – количество его особей, приходящее на единицу площади или обьема (например, на 1 м², 1 см³). Чем шире ареал вида и чем разнообразнее условия обитания в разных частях ареала, тем больше будет количество составляющих его популяций. При большом количестве популяций и разнообразных условиях обитания в пределах ареала вида, создаются условия для появления подвидов. Подвид – совокупность части популяций вида, особи которых отличаются определенными признаками от других групп популяций этого же вида. Внутри популяции могут образовываться определенные группы особей: семьи, стаи, стада, колонии.

Семьи формируются у тех видов животных, у которых длительное время сохраняются тесные связи между родителями и потомством.  При этом родители заботятся о последних. У тигров молодые особи держатся вместе с матерью до 2 – 3 лет. Колонии животных – образуются в результате того, что особи одного вида поселяются вместе ( например, ласточка береговушка, дикий кролик, суслики, сурикаты). Такая форма обьединений особей внутри популяции, в частности, позволяет лучше защищаться от врагов.

Стада – более плотные и постоянные группировки особей  одного вида (например, китообразных, павианов, копытных животных).  Для стай и, особенно стад, характерна сложная система взаимосвязей между особями, в результате чего вся группа функционирует как единое целое. Каждая особь в таком сообществе занимает определенное положение, определяющее очередность доступа к пище, возможность спаривания, происходит более плавная приспособленность к условиям среды, происходит более эффективное обучение молодых особей.

Среда обитания – часть природы, окружающая организмы, с которой они постоянно взаимодействуют. Взаимодействие организмов между собой и окружающей средой изучает наука экология. Экологические факторы -   это все факторы окружающей среды, влияющие на организмы и их сообщества. Экологические факторы делят на факторы живой и неживой природы, а также факторы возникшие в результате деятельности человека – антропогенные факторы.

Виды животных, населяющих участки местности с одинаковыми условиями обитания, образуют сообщества.

популяция, стада, Среда обитания, Вид и его структура, Плотность вида

Учитель: Жмурко О.О.

Завдання під час карантину

9 клас повторення

МЕТОДИ ВИВЧЕННЯ СПАДКОВОСТІ І МІНЛИВОСТІ У ЛЮДИНИ...

[ Викачати з сервера (2.85 Mb) ]

Учитель: Жмурко О.О.

Учитель Жмурко О.О.

Учитель: Жмурко О.О.

Органи дихання ланцетника — це зябра, за допомогою яких він дихає розчиненим у воді киснем. Дихання відбувається водночас із живленням. У стінках глотки є дуже багато отворів – зябрових щілин. Навколо них у тканинах містяться капіляри, у яких відбувається газообмін між водою і кров’ю. З води в кров переходить кисень, а з крові у воду — вуглекислий газ. Зовні зябрових щілин не видно, бо вони прикриті шкірними складками, які захищають їх від засмічення піском.

Круглороті- напівпаразити. Для присмоктування до жертви служить присмоктувальна воронка, наділена роговими зубчиками. Живляться міноги і міксини кров’ю та м’якими тканинами.
Оскільки круглороті присмоктуються ротовим отвором до жертви, у них виробилися механізми, що дозволяють дихати під час живлення. Зяброві мішки круглоротих знаходяться всередині скелета зябрового апарату — зябрових ґраток. Кожний зябровий мішок має зовнішній і внутрішній отвори (останній відкривається в глотку). Коли тварина вільно плаває, вода надходить у зяброві мішки крізь рот і внутрішні отвори, а після газообміну виходить крізь зовнішні отвори. Якщо мінога або міксина присмоктується до риби, вода циркулює тільки крізь зовнішні отвори.

Дихання хрящових риб здійснюється через зябра. Глотка має зяброві щілини (їх зазвичай 5), що відкриваються назовні. Зябрових кришок у представників класу немає. Крім того, у багатьох є парний отвір за очима - бризкальця. Перед вдихом глотка розширюється і вода через рот і бризкальця нагнітається всередину й омиває зяброві пелюстки (де й відбувається газообмін); на видиху відбувається відтік води через зяброві щілини.

Кісткові риби. Органи дихання риб — зябра — містяться на чотирьох зябрових дугах. На зовнішньому боці зябрових дуг містяться зяброві пелюстки, пронизані густою сіткою капілярів, де відбувається газообмін. Дихає риба киснем, розчиненим у воді. На внутрішній поверхні зябрових дуг розташовані зяброві тичинки — своєрідний цідильний апарат, що запобігає потраплянню їжі у зябра.

Земноводні - легеневе дихання (втрата шкірного дихання).

Шкіра рептилій суха і практично позбавлена залоз. Її зовнішній шар зроговіває з утворенням лусочок і щитків. Таке роговий покрів служить захистом від механічних ушкоджень, крім того, він запобігає втраті твариною води. У деяких рептилій у більш глибоких шарах шкіри, під роговими лусками, розвиваються кісткові пластинки (в черепах вони зливаються, утворюючи панцир). Сильне зроговіння і відсутність залоз, які б воложили шкіру, приводить до того, що в плазунів вона вже не може виконувати функцію газообміну, як в амфібій.

Особливості будови дихальної системи птахів насамперед спрямовані на ефективне забезпечення енергією організму птахів під час польоту та зменшення питомої маси їхнього тіла. Дихальна система, що починається ніздрями, представлена дихальними шляхами, легенями та повітряними мішками. Верхня гортань переходить у трахею. У місці, де трахея переходить у бронхи, розташовані голосові зв'язки. Це так звана нижня гортань. Птахи здатні видавати різноманітні звуки.
Легені птахів мають значну поверхню для процесів газообміну. Бронхи, які входять у легені, розгалужуються. Їхні головні відгалуження розширюються і поза легенями відкриваються у тонкостінні повітряні мішки. Повітряні мішки розташовані між внутрішніми органами птаха, а їхні відгалуження можуть навіть заходити у порожнисті кістки. Розташовуючись між внутрішніми органами, повітряні мішки зменшують тертя між ними. Повітряні мішки, заповнені повітрям, зменшують питому масу тіла птахів.
Завдяки повітряним мішкам птахам притаманний особливий механізм газообміну, що дістав назву подвійного дихання. Під час вдиху повітря проходить через легені, де кисень надходить у кров. Але частина багатого на кисень повітря, минаючи легені, відразу спрямовується до задніх повітряних мішків. Під час видиху це повітря проходить через легені, де кисень знову потрапляє у кров.
Отже, на відміну від інших тварин, у птахів газообмін відбувається як під час вдиху, так і під час видиху. Завдяки цьому органи птахів ефективно постачаються киснем, потрібним для забезпечення енергією під час польоту.
Дихальна система птахів бере участь і в регуляції температури тіла. Під час польоту прохолодне повітря, що надходить до повітряних мішків, охолоджує тіло птахів, адже внаслідок інтенсивного обміну речовин виділяється значна кількість тепла.

До легенів ссавців кисень у складі повітря надходить під час вдиху. Звідти він потрапляє в кров і розноситься по всьому тілу. Залишивши кисень клітинам, кров забирає з них непотрібний вуглекислий газ і доправляє його у зворотному напрямку знову до легенів. Під час видиху вуглекислий газ видаляється назовні.