Скелет людини утворюють кістки, які з’єднують між собою зв’язки і суглоби. Вони з’єднуються в одне ціле за допомогою суглобів, зв’язок і інших з’єднань. Скелет дорослої людини складається з 206 кісток. Скелет можна розділити на: хребетний стовп, грудну клітку, череп, верхні кінцівки з плечовим поясом, нижні кінцівки з тазовим поясом.

Основні функції скелета наступні:

1. Опорна. Скелет служить жорстким, стійким до стиснення каркасом тіла. Він допомагає тілу зберігати певну форму, забезпечуючи опору для всієї його маси, протидіючи силі тяжіння і піднімаючи тіло над землею. Це полегшує пересування по суші. Внутрішні органи виявляються закріпленими і підвішеними до скелету.

2. Захисна. Ендоскелет (внутрішній скелет) людини захищає внутрішні органи. Черепна коробка забезпечує захист головного мозку і органів чуття (зору, нюху, рівноваги і слуху), хребет – захист спинного мозку, а ребра і грудина – захист серця, легенів і великих кровоносних судин.

3. Локомоція. Скелет, побудований з жорсткого матеріалу, служить місцем прикріплення м’язів. При скороченні м’язів частини скелета працюють як важелі, і це призводить до різних рухів.

Але цікавім є те, що окремі частини скелета можна розрізнити вже у 5-тижневого зародка (розміром з горошину), у якого найбільш помітною частиною є хребет, який утворює виразну дугу. Скелет новонародженої дитини складається з більш ніж трьохсот кісточок, але в результаті того що багато з них зростаються в процесі дорослішання, у скелеті дорослої їх залишається лише 206.

Людський скелет повністю оновлюється кожні три місяці. Після 40 років людина починає "рости вниз”. Кожні 10 років зростання зменшується на 1 см. Причина цього – висихання хрящів в суглобах і хребті. У людини ранкове зростання перевищує вечірній на 1-2 см. Але є дещо, чого у новонароджених немає. Майже половина всіх кісток людини знаходяться в зап’ястях і ступнях. Стегнова найдовша з кісток скелета, вона складає 1 / 4 частину довжини тіла дорослого, витримує навантаження на тиск 1500 кг. Кістки за міцністю перевершують граніт в 2,5 рази, а пружність кісток вища за пружність дуба.

Учитель: Жмурко О.О.

Учитель Жмурко О.О.

 

Учитель Жмурко О.О.

Ще в глибоку давнину було відомо, що людський або тваринний організм, який переніс ту чи іншу хворобу, в друге на неї не хворіє. З розвитком мікробіології стало також відомо, що не завжди проникнення в організм збудника інфекції веде до захворювання. Це залежить від багатьох причин і насамперед від стану організму. В нормальному стані організм набуває активної специфічної стійкості проти того чи іншого виду інфекції.
Стан організму, за якого він протистоїть шкідливій дії патогенних мікробів, їхніх токсинів або будь-яких інших сторонніх тіл, назвали імунітетом (immunitans – звільнення). Видатний вітчизняний І.І.Мечников головну роль у природженій і набутій несприйнятливість до інфекції відводив організмові і його специфічним клітинам – фагоцитом.

До 1885р. у вивченні імунітету визначилися два конкуруючі напрямки. Перший очолював І.І.Мечников. Він розвив теорію клітинного імунітету і розглядав фагоцетоз як основний фактор захисту організму від інфекції. Представником другого напрямку був П.Ерліх, який вважав, що основним захисним механізмом від інфекції є гуморальні фактори сироватки крові. Інтенсивні дослідження цієї важливої проблеми показали, що ці дві точки зору не є протилежними, а доповнюють одна одну. В 1909р. І.І.Мечников і П.Ерліх за розробку вчення про імунітет були удостоєні Нобелівської премії.
Головне завдання імунітету – знищення клітин, що генетично відрізняються від власних.
Види імунітету
Природжений (видовий або спадковий) імунітет – стійкість організму до певних патогенних агентів, яка властива даному виді і передається спадково. Вважають, що цей вид імунітету пов’язаний з особливостями генотипу даного конкретного виду макроорганізму. Наприклад: несприйнятливість людини до чуми ВРХ, курячої холери, а тварин – до скарлатини, кору.
В основі механізмів природженого імунітету до інфекцій лежить відсутність у клітинах макроорганізму рецепторів і субстратів, які необхідні для адсорбції і розмноження збудника інфекції, наявність речовин, що блокують його репродукцію, здатність організму – хазяїна синтезувати різний інгібітори у відповідь на проникнення патогенних мікроорганізмів.

Природний у свою чергу – на активний і пасивний.
Набутий імунітет – специфічний захист проти генетично чужорідних субстанцій (антигенів), який здійснюється імунною системою організму у вигляді вироблення антитіл або нагромадження сенсибілізованих лімфоцитів. Набутий імунітет виробляється в результаті перенесеного захворювання або вакцинації здорового організму.
Набутий імунітет поділяють на природний і штучний.
Природний активний імунітет може виникати після перенесення інфекції і тривати місяцями, роками або все життя. Природний пасивний імунітет має новонароджений організм, набуваючи його від матері в період внутрішньоутробного розвитку.
Набутий штучний імунітет виробляється в результаті активної або пасивної імунізації організму. Штучний активний імунітет формується під впливом вакцин і може тривати від кількох місяців до кількох років. Імунітет, зумовлений введенням в організм готових захисних речовин (антитіл) у вигляді сироваток, дістав назву набутого пасивного імунітету, набутий імунітет не успадковується. Він формується по відношенню до конкретного виду патогенного мікроба в результаті контакту з ним, тобто є суворо специфічним. Цей вид імунітету дуже стійкий; наприклад, після віспи він зберігається все життя, а після кору і висипного тифу – довгі роки.
Неспецифічна резистентність. Під нею розуміють відносний рівень природженої стійкості організму незалежно від виду факторів: механічних, фізичних, хімічних, біологічних, в тому числі до мікробів, їхніх токсинів та ін. вона може бути властива всьому організму, його окремим системам, органам, тканинам. Вона пов’язана з анатомо-фізіологічними і генетичними особливостями організму, з його механічними гуморальними і клітинними не специфічними факторами захисту та ін.
Імунологічні реакції організму на проникнення до нього генетично чужорідних речовин здійснює його лімфоїдна система. Завдяки виробленню специфічних молекул – антитіл.

Учитель: Жмурко О.О. 

http://zhmurko.ucoz.ua/publ/biologija/suchasni_ujavlennja_pro_mekhanizmi_imunitetu_u_tvarin/5-1-0-475

Фототрофи, Типи живлення, Гетеротро́фи, Детритофаги, Автотрофи

Автотрофи - організми, що синтезують органічні сполуки з неорганічних.

 Автотрофи складають перший ярус в харчової піраміді (перші ланки харчових ланцюгів). Саме вони є первинними продуцентами органічної речовини в біосфері, забезпечуючи їжею гетеротрофів. Слід зазначити, що іноді різкого розмежування між автотрофами і гетеротрофами провести не вдається. Наприклад, одноклітинна евглена на світлі є автотрофом, а в темряві - гетеротрофом.

Гетеротро́фи (від грец. heterone — «інший» і trophe — «живлення») — організми, що вимагають органічних сполук, як джерела вуглецю для росту і розвитку.

Гетеротрофи відомі як консументи або споживачі в харчовому ланцюжку. Гетеротрофи є протилежністю автотрофам, які використовують неорганічні речовини, вуглекислоту або бікарбонат, як єдине джерело вуглецю.

Всі тварини — гетеротрофи, також як і гриби та багато бактерій та архей. Деякі паразитичні рослини також є повністю або частково гетеротрофами, тоді як хижі рослини споживають м'ясо для отримання азоту, при тому будучи автрофними.

Сполуки вуглецю є основою всіх живих організмів.

Гетеротрофи не в змозі синтезувати органічні сполуки на основі вуглецю незалежно, використовуючи неорганічні джерела (наприклад тварини, на відміну від рослин, не можуть проводити фотосинтез) і тому повинні отримувати поживні речовини від автотрофів або інших гетеротрофів. Щоб називатися гетеротрофом, організм повинен отримувати вуглець з органічних сполук. Якщо він отримує азот з органічних сполук, але не вуглець, він вважатиметься автотрофом.

Є два можливі підтипи гетеротрофів:

Фотогетеротрофи, що отримують енергію від світла.

Хемогетеротрофи, що отримують енергію за рахунок окислення або відновлення неорганічних сумішей.

 Автотрофні організми для побудови свого тіла використовують неорганічні речовини грунту, води, повітря. При цьому майже завжди джерелом вуглецю є вуглекислий газ. При цьому одні з них ( фототрофи) отримують необхідну енергію від Сонця, інші ( хемотрофи) - від хімічних реакцій неорганічних сполук.

 Фототрофи

 Організми, для яких джерелом енергії служить сонячне світло ( фотони, завдяки яким з'являються донори - джерела електронів), називаються фототрофів. Такий тип харчування носить назву фотосинтезу. До фотосинтезу здатні зелені рослини і багатоклітинні водорості, а також ціанобактерії і багато інших груп бактерій завдяки вмісту в їх клітинах пігменту - хлорофілу. Археї з групи галобактерій здатні до бесхлорофілльние фотосинтезу, при якому енергію світла вловлює і перетворює білок бактеріородопсин.

Детритофаги (від лат. detritus — «перетертий» та …фаг) — водні та суходільні тварини, які живляться детритом разом з мікроорганізмами, які у них містяться. Детритофаги є гетеротрофами, відносяться до сапротрофів.

Суходільні детритофаги (дощові черви, більшість двопарноногих багатоніжок, личинки деяких комах) живляться органічними речовинами ґрунту та живими мікроорганізмами, які його населяють.

До водних детритофагів відносяться ґрунтоїди та частково сестонофаги. До водних детритофагів відносяться багато малощетинкових червів, двостулкові молюски, планктонні ракоподібні, коловертки та ін. Одні детритофаги відфільтровують дрібні частинки детриту з води за допомогою спеціальних фільтрувальних органів, інші живляться ними безпосередньо (ґрунтоїди).

Детритофаги є важливою ланкою колообігу речовин у природних екосистемах.

Учитель: Жмурко О.О.

Статеве розмноження — тип розмноження, за якого утворюються спеціалізовані статеві клітини й відбувається статевий процес. Статеве розмноження спостерігається у представників більшості систематичних груп рослинного і тваринного світу. Під час статевого розмноження утворення нового організму зазвичай відбувається за участі двох батьківських організмів (у випадку гермафродитизму статевим шляхом може розмножуватися й одна особина).

Під час статевого розмноження відбувається злиття статевих клітин — гамет чоловічого й жіночого організму. Таким чином, новий організм несе спадкову інформацію обох батьків.

Статеві клітини формуються в результаті особливого типу поділу (мейозу, або редукційного поділу), за якого число хромосом у клітинах, що утворюються внаслідок поділу, у два рази менше, ніж у вихідній материнській клітині. Таким чином, гамети мають удвічі меншу кількість хромосом. Крім того, статеві клітини відрізняються від соматичних і за співвідношенням об’ємів цитоплазми і ядра. У результаті злиття двох гамет кількість хромосом у клітині, що знову утворилася, — зиготі, збільшується у два рази, тобто відновлюється, причому одна половина всіх хромосом є батьківською, інша — материнською.

Живі організми утворюють статеві клітини двох типів: жіночі — яйцеклітини й чоловічі — сперматозоїди (згідно з Міжнародною гістологічною номенклатурою, термін «сперматозоїд» слід застосовувати лише для позначення рухливих чоловічих гамет, а для загальної назви чоловічих статевих клітин слід використовувати термін «сперматозоон»).

Різниця в будові жіночих і чоловічих статевих клітин є основою для одного з варіантів класифікації типів статевого розмноження.

Заповнення таблиці

Найбільш поширені типи статевого розмноження

Тип розмноження	Особливості будови статевих клітин
Ізогамія	Чоловічі й жіночі гамети здатні до руху й мають од­накову форму й розмір
Анізогамія	Чоловічі й жіночі гамети здатні до руху, вони мають схожу форму, але різний розмір (жіночі більші за розміром)
Оогамія	Чоловічі й жіночі гамети мають різну форму й роз­мір. До руху здатні лише чоловічі гамети

Особливими способами розмноження організмів, яки виникли на основі статевого способу розмноження, є поліембріонія і партеногенез.

Поліембріонія (від грецьк. поліс — численний і ембріон — зародок) — процес розвитку кількох зародків з однієї заплідненої яйцеклітини. Поліембріонія досить поширена серед різних груп тварин (війчасті та кільчасті черви, деякі членистоногі, риби і ссавці). Як постійне явище вона притаманна деяким комахам (наприклад, їздцям) і ссавцям (наприклад, броненосцям). У людини в разі поліембріонії народжуються однояйцеві близнята, які мають ідентичний набір спадкової інформації.

Трапляється поліембріонія й у рослин. При цьому в одній насінині розвивається кілька зародків (тюльпани, лілії, латаття, суниці тощо). Додаткові зародки в насінині можуть розвиватися не тільки із заплідненої яйцеклітини, а й з інших клітин насінини.

Партеногенез (від грецьк. партенос — дівчина і генезис — походження) — розвиток нового організму з незаплідненої яйцеклітини. Як і у випадку поліембріонії, за партеногенезу дочірні організми мають ідентичний з материнським набір спадкової інформації. Є організми, в яких партеногенез — єдиний спосіб розмноження (деякі комахи-паличники та прямокрилі). У інших видів, наприклад, у ящірок, існують роздільностатеві та партеногенетичні популяції. У життєвому циклі попелиць і дафній закономірно чергуються покоління, які розмножуються статевим способом і партеногенетично.

Партеногенез за своїми особливостями займає ніби проміжне положення між нестатевим і статевим способами розмноження. З одного боку, новий організм розвивається зі спеціалізованої статевої клітини — яйцеклітини, а з іншого — розвитку дочірньої особини не передує запліднення.

Статевий процес не завжди пов’язаний із процесом розмноження. Так, у інфузорій, статевий процес відбувається шляхом кон’югації, коли вони обмінюються спадковим матеріалом мікро- нуклеусів. Але розмноження при цьому не відбувається (кількість особин залишається незмінною).

Найголовнішою перевагою статевого способу розмноження є суттєве збільшення генетичного різноманіття нащадків унаслідок комбінації батьківських генотипів. Це сприяє виживанню виду у випадку змін умов існування, хоча й потребує витрат значних ресурсів унаслідок утворення двох статей.

Учитель: Жмурко О.О.

Учитель Жмурко О.О.

Нестача в їжі вітаміну А (ретинолу) приводить до рогового переродження епітеліальної тканини, сухості шкіри, злущування її, зниження імунітету організму до інфекцій, простудних захворювань ослаблення зору, відкладення каменів у жовчному і сечовому міхурах, у нирках. Багато вітаміну А в вершковому маслі, молоці, яйцях, риб’ячому жирі, печінці, моркві, помідорах, абрикосах. Симптоми нестачі вітаміну А в організмі (авітамінозу) – сутінкова сліпота (куряча сліпота).

Вітамінів групи В нараховується більше десяти. Нестача їх викликає тяжкі захворювання нервової системи, затримку росту.

Вітамін В1 (тіамін) забезпечує нормальну функціональну діяльність нервової, серцево-судинної систем, шлунково-кишкового тракту. Багато тіаміну міститься в неочищеному рисі, горосі, дріжджах, печінці, нирках. Прояв авітамінозу – хвороба бері-бері (параліч).

Вітамін В2 (рибофлавін)є важливим компонентом у білковому, жировому та вуглеводному обміні, бере участь в підтримці нормальної зорової функції ока, нормалізує функції шкіри. Недостатність рибофлавіну можна встановити за такими симптомами – поява тріщин і виразок біля рота, лущення шкіри, анемія, кон’юнктивіт. Багато цього вітаміну є в дріжджах, гречаних крупах, житньому хлібі, квасолі, сирі, молоці, яйцях, серці, язиці, печінці.

Вітамін В6 (піридоксин) необхідний для синтезу білків, відновлення функцій печінки, нервової системи, покращує ліпідний обмін при атеросклерозі. Гіповітамінози супроводжуються себорейним дерматитом, глоситом, анемією, порушеннями психіки, судомами у дітей. Цей вітамін міститься у дріжджах, м’ясі, яйцях, бобах, горосі, картоплі, зеленому перці.

Вітамін В12 (цианокобаламін) впливає на процеси фізіологічного дозрівання всіх клітин організму, особливо клітин крові і гепатоцитів, сприятливо впливає на функцію печінки та нервової системи. Синтезується бактеріями кишок людини. При нестачі виникає анемія (недокрів’я).

Вітамін В15 (пантотенова кислота) відіграє важливу роль у процесах окислення, бере участь у вуглеводному і жировому обміні, у синтезі ацетилхоліну. При нестачі пантотенової кислоти відмічаються запаморочення, слабкість, стомлюваність, нудота, блювання, безсоння. Багато цього вітаміну є в дріжджах, яловичій печінці і нирках, злаках, яйцях, ікрі.

Вітамін С (аскорбінова кислота) забезпечує нормальне дихання клітин і щільність стінок кровоносних судин, у тому числі і капілярів, сприяє загоєнню ран, підвищує опірність організму інфекційним хворобам, знижує ризик виникнення пухлин, стимулює біохімічну активацію вітамінів групи В.

Вітамін С є у свіжих овочах, фруктах і ягодах. У 100 г ягід шипшини від 300 до 500 мг вітаміну С, смородини – до 300 мг, мандарин – 30 мг, яблук – 30 мг, лимонів – 40 мг, помідорів – 40 мг, хрону – 200 мг, картоплі – 10-20 мг, цибулі зеленої (перо) – 60 мг.

Тривале зберігання фруктів і овочем призводить до зменшення вмісту кількості вітаміну С, а термічна обробка викликає руйнування значної кількості вітаміну С. Він також легко руйнується киснем повітря. Щоб втрати вітаміну С були меншими ,нарізані овочі необхідно негайно варити, кладучи їх в киплячу воду і варити, щільно закривши кришкою.

Вітамін Р зменшує окислення аскорбінової кислоти і адреналіну, нормалізує проникність стінок судин, знижує кров’яний тиск при гіпертонічній хворобі. Нестача в організмі вітаміну Р викликає ламкість невеликих кровоносних судин, що призводить до крововиливів і кровотечі. Багато цього вітаміну в апельсинах, зеленому чаї, шипшині, горобині, сливах, салаті, вишнях, шкірочці винограду.

Вітамін РР (нікотинова кислота) потрібний для забезпечення процесів біологічного окислення. Його відсутність викликає виникнення пелагри – захворювання, для якого характерні порушення функцій нервової системи, проноси, порушення пігментації шкіри на руках і ногах. Нікотинова кислота синтезується в організмі людини. Джерелом її є різні крупи (гречані, перлові), квасоля, горох, гриби, печінка, баранина, телятина, риба, дріжджі, висівки.

Кислота фолієва, крім антианемічного ефекту, в період вагітності виконує захисну функцію по відношенню до дії тератогенних факторів, бере участь в обміні та синтезі аміно- і нуклеїнових кислот. При гіповітамінозах спостерігаються стомлюваність, анемії, виразковий стоматит, глосит, оніміння нижніх кінцівок, відсутність апетиту, діарея, випадіння волосся, депресія. На цей вітамін багаті печінка, дріжді, салат, морква, харчова зелень, капуста, буряк, картопля.

Вітамін Н (біотин) має високу біологічну активність і приймає участь в регуляції обміну жирів і вуглеводів, зокрема холестерину. При нестачі вітаміну Н погіршується стан шкіряного покриву, виникає дерматит, випадає волосся, атрофуються смакові сосочки язика. В організмі біотин синтезуються мікроорганізмами кишечнику. Багато біотину міститься в курячих яйцях, трісці, дріжджах. В сирих яйцях міститься антагоніст біотину – авідин, який зменшує біологічну активність біотину. Тому систематичне вживання в їжу сирих яєць може спричинити нестачу біотину в організмі.

Вітамін Е (токоферол) позитивно впливає на діяльність серцево-судинної системи, статевих залоз, має радіопротекторні властивості. Нестача у їжі вітаміну Е викликає анемію, зміни в крові, ураження скелетної та м’язової тканини, неврологічні порушення, нейром’язову патологію у дітей. Багато цього вітаміну є в рослинній олії (особливо кукурудзяній), молоці, яйцях, салаті.

Добова потреба людського організму у вітамінах залежить від багатьох умов праці, фізичного стану. При вагітності, різних захворюваннях потреба організму в вітамінах зростає. Як правило, вона не задовольняється за рахунок звичайного харчового раціону. Слід спеціально підбирати відповідні природні продукти або вживати полівітамінні препарати.

Источник - http://belki.com.ua